Власник “УкрТехноФосу” Юрій Супрунюк вирощує кілограмові помідори

Спочатку торгівля –
потім виробництво
— Як виникла ідея створити компанію з виробництва мінеральних добрив?
— З партнерами ще в 1995 році планували розробляти родовища зернистих фосфоритів у Здолбунівському та Острозькому районах. Там мали добувати сировину для виробництва високоякісних фосфорних добрив. Утім, цей проект так і не реалізували. Тому в 2000 році з трьома партнерами заснували компанію “УкрТехноФос”. Через рік я викупив частки компаньйонів і став одноосібним власником. Спочатку компанія займалася лише торгівлею мінеральними добривами, які купували в Росії та Україні. Потім на перше місце вийшло виробництво.
— У чому полягала найбільша складність?
— Скажу, що було цікаво. Адже ми всі до цього не робили бізнес на мінеральних добривах.
— Чим нині може похвалитися “УкрТехноФос”?
— З 2006 року компанія займає перші місця за багатьма показниками у галузі виробництва добрив. Для прикладу, в 2007-му виробили найбільше тукосумішей в Україні. Щорічно нарощуємо продажі. У компанії чимало відзнак — як галузевих державних, так і міжнародних.
Зокрема, цього року компанію прийняли у Міжнародну асоціацію виробників мінеральних добрив. Для нас це престижно, адже з України таких компаній лише кілька.
— Два роки тому відкрили представництво в Берліні. Це експансія в Європу?
— Так, це експансія в Євросоюз. Через нього просуваємо власну продукцію в європейські країни. Представництво тісно співпрацює з посольством України в Німеччині, яке допомагає шукати партнерів і потенційних покупців продукції.
“Керівники підрозділів – єдина сім’я”
— Яка продукція “УкрТехноФосу” користується попитом в Європі?
— Ми починали експортувати ріпак для виробництва олії та біопалива. Зараз постачаємо льон, горох, просо та кукурудзу. Думаю, що в подальшому будемо нарощувати обсяги та шукати нові види продукції.
— Що, на ваш погляд, сприяло успіху?
— Знайти нішу, продукт, послугу, яка потрібна ринку, — велика справа. Успіх багато в чому залежить від менеджерів. Якщо починаємо новий проект і не можемо знайти професійного виконавця, на певний час його відкладаємо. Я не хочу повторювати слова диктатора, але хороші кадри вирішують багато. З такими людьми приємно працювати. Топ-менеджери, керівники підрозділів — це єдина сім’я. За таких умов на роботу хочеться іти. Коли ти її сприймаєш як панщину, це відчуває й керівник.
— У компанії — своя корпоративна культура. У приймальні висить збірка певних правил. Ви особисто їх розробляли?
— Корпоративна культура створена на основі мого бачення діяльності колективу і продовжує формуватися. Ці правила розроблені топ-менеджерами компанії після багатьох бізнес-тренінгів і запозичення досвіду успішних компаній.

“Проблеми слід вирішувати,
а не бідкатися”
— На Рівненщині працює потужний виробник добрив — “Рівнеазот”. Відчуваєте конкуренцію?
— У певному сенсі ми конкуренти, але більше партнери. Бо сировину, яку використовуємо у власному виробництві, купуємо на “Рівнеазоті”. Маємо хороші стосунки з керівництвом заводу. В “УкрТехноФосі” працюють декілька вихідців з хімічного гіганта.
— Хто найбільші споживачі вашої продукції?
— Найбільші споживачі на українському ринку — великі агрохолдинги, середні компанії, фермерські та сімейні господарства. Маємо можливості забезпечувати всі категорії споживачів. В Україні 14 філій працюють як дистриб’юторська мережа з великими та середніми підприємствами. Нещодавно у Рівненському районі відкрили невеликий агромаркет, де продаж здійснюється дрібними партіями. Цей магазин став пілотним проектом, який покаже, як розвивати мережу агромаркетів в майбутньому.
— Як компанія переживає кризу?
— Ми її не очікували. Думали, що на аграрний сектор вона матиме менший вплив, ніж у будівництві чи фінансовій сфері. Так і відбулося: менш різко, але болісно. Я відразу налаштовував колектив, що проблеми слід вирішувати, а не бідкатися. З вересня 2008 року, коли розпочалася криза, щомісяця розробляємо план діяльності у складних фінансових умовах. Впевнений, що нам багато вдається: колектив збережений, бо хоч на трьох виробничих підрозділах у Рівненській, Вінницькій і Дніпропетровській областях трохи зменшили рівень оплати праці, але нікого не звільнили. Навпаки, під час кризи відкрили кілька регіональних філій, зокрема, львівську та тернопільську.
— У китайській мові криза позначається двома символами: один ієрогліф означає небезпеку, а інший — можливість. Який варіант вам більше імпонує?
— Мені вдається переконувати топ-менеджерів ставитися до кризи як до очищення та подальших можливостей. Із середини 2010 року розпочнеться стрімкий ріст. Ми до того часу не просто вистоїмо, а займемо такі позиції, щоб краще себе почувати в найближчі роки.
Прагне мати сучасний завод
— Яким вважаєте себе керівником?
— Вимогливим, але справедливим. Іноді буваю жорстким. Проте, на людей — чи це топ-менеджер, чи працівник середньої ланки — не маю права сказати нелюдське слово чи образити. Ціную кожного. Найгірше для мене, коли людина звільняється. Особливо, якщо сам приймав на роботу.
— У чому секрет управління людьми?
— У мене немає улюбленців. Ціную лише професіоналізм і відданість корпоративним правилам. Пишаюся, що в компанії відсутні підлабузництво та чвари.
— Яким бачите подальший розвиток компанії?
— Щорічно затверджуємо план діяльності на наступний рік. Також існують стратегічні плани на три-п’ять років. Втілювати їх на сто відсотків вдавалося до кризи, яка все відтермінувала. Плануємо створити мережу сервісно-логістичних центрів, що надаватимуть консультаційну та практичну допомогу аграріям. Зокрема, лабораторії робитимуть аналіз ґрунту, щоб чітко знати, які добрива та в яких обсягах слід вносити. За бажанням клієнта, наша техніка виконає всі польові роботи. Такі центри бачили у Чехії та США. Другий напрямок — плануємо збудувати в Україні хімічний завод, який випускатиме добрива за новітніми технологіями. Його потужність у два-три рази перевищуватиме можливості вітчизняних хімічних підприємств з виробництва міндобрив. Такі технології побачили на заводі нашого американського партнера — корпорації Simplot. Після повної екскурсії підприємством у місті Покателло майже не помітили працівників. Коли запитали, скільки людей працює на заводі, відповідь здивувала — 117. Для порівняння, на аналогічних підприємствах в Україні працює від чотирьох до п’яти тисяч працівників.
— Плануєте купити старий завод, щоб потім модернізувати?
— Так, а потім встановимо обладнання іспанської компанії INCRO, яка виробляє його для хімічних підприємств.
Вбив вовка – став королем полювання
— Чому вирішили стати мисливцем?
— Цей сезон — для мене лише другий. Ще раніше хотів мати хороший контакт з природою, але не суто відстрілювати дичину. На перше місце ставлю враження від природи, лісу та спілкування з тваринами. Через урбанізацію мене все більше тягне відпочити на природі.
— Чи допомогло полювання наводити ділові стосунки?
— Не особливо. Наша компанія не сприймає у стосунках вигоду, наприклад, вирішення справ у судах, прокуратурі чи міліції. Мене це також не цікавить. З людьми, які відразу пропонують послуги в таких структурах, неприємно спілкуватися. Проблеми намагаюся не створювати. Якщо й виникають, вирішую з юристами, а не за чаркою під час обговорення, хто як вистрелив чи який звір на тебе вийшов.
— Найбільший трофей?
— Нещодавно застрелив вовка, який вважається найпочеснішим трофеєм серед мисливців. Мене поздоровляли цілий тиждень: хто тільки не телефонував. Майже всі ділові зустрічі розпочиналися не зі справи, а з розмов про вовка... Коли звір вийшов на мене, то я не відразу зрозумів, що це вовк. Багато хто плутає його з собакою, але мене вразив оскал. Приємно, коли тебе називають королем полювання. Ще вразило, що цей вовк якраз поснідав козою. Застрелити його почесно, бо за рік звір з’їдає до 60 кіз — скільки тварин врятував одним пострілом.
— Як ще відпочиваєте від роботи?
— Люблю займатися домашнім господарством — косити газон і годувати риб у ставку на подвір’ї. Також подобається вирощувати помідори. Кілька років тому з Німеччини завіз насіння, яке дає гігантські плоди — помідор виростає до кілограма. Водночас з сім’єю — з дружиною та двома синами — подорожуємо на автомобілі Західною Україною. Інколи виїжджаємо за кордон, але це рідко.
— В якій країні найбільше сподобалося? Чому?
— Найчастіше буваю в Німеччині, в якій багато вивчив — інфраструктуру, устрій життя. Вона найбільше мені подобається. Про інші країни цього сказати не можу. В українців неправильне уявлення про німців. Думаю, на це вплинули пропагандистські фільми про Другу світову війну. Насправді вони привітні. Також сподобалася Швейцарія — у цій країні село від міста неможливо відрізнити. Там ніколи не знали війни, тому більше будували, ніж руйнували. У Швейцарії бруківку, якій кілька сотень років, ніхто не чіпає. В Україні нова влада все руйнує до основи. От за це боляче. Ми заслуговуємо на краще життя.