— Ким мріяла стати?
— Спочатку все було, як у пересічних українських діток: лікар, викладач, перекладач, телеведуча. Потім була стадія "президент", а закінчилося таким: "ким завгодно — тільки не фотографом"))

— Коли вперше взяла до рук фотоапарат?
— Із двох запитань: "Скільки вам років?" та "Скільки Ви займаєтесь фотографією?" — нескромним є друге. Займаюсь ще з дитячої фотостудії, тобто з 10 років.

— Що було на першому знімку?
— Чесно, не пам’ятаю.

— Хто був учителем, а хто надихав?
— Першим учителем була Дем’янчук Олеся Іванівна, керівник дитячої фотостудії РДОЦНТТУМ. А надихають мене люди, їхні думки, реакції, вчинки, рідше книги, фільми та вистави. Прислухаюсь до порад фотографів, фото яких беруть за живе, дають ґрунт для роздумів, для власної творчості. Їх насправді багато, адже в кожного свій стиль, свої методи, які варті уваги, в їхньому числі і відомі рівненські митці.

— Яким був перший фотоапарат? Якими вийшли знімки?
— Першим фотоапаратом був "Агат". Пам’ятаю, не могла дочекатися закінчення першої плівки. Потім відтягувала момент ручної проявки. Навіть сьогодні, коли працюю із плівкою — перехоплює дихання, коли отримую конверт із проявленою плівкою та фотографіями. А перші знімки — вийшли. Це був гарний результат.

— Важко було вчитись?
— Ні, то було кльово. Але навчання на цьому не закінчилось, адже потрібно йти в ногу з часом та постійно розвиватися.

— Що любиш фотографувати?
— Я люблю фотографувати — і цим все сказано. Простіше сказати, чого не люблю: не люблю знімати квіточок, тваринок та совкових килимів. Вважаю, що людині, незважаючи на свій вік, є про що сказати, є що виразити.

— Якими роботами пишаєшся?
— У зв’язку з постійним розвитком та рухом, робіт, якими пишаюся, просто нема.

Досьє:
Народилася в місті Рівному, в 1988 році. Росту сприяли: дитяча фотостудія, педагогічний ліцей при РДГУ та місто Рівне. Закінчила Рівненський державний гуманітарний університет, факультет математики та інформатики за спеціальністю «Інформатика».

— Які заслуги чи нагороди маєш?
— Декілька перемог на обласних та Всеукраїнських фестивалях ще за шкільних років, декілька нагород із міських різнопланових фотоконкурсів. Чекаю результатів із третього національного конкурсу імені Степана Назаренка "Фотопортрет-2011", у першому етапі якого дві мої роботи були відібрані до експозиції кращих портретистів України.

— Фотографія — це дороге задоволення?
— Це не задоволення, це хвороба, лікування якої з кожним роком усе складніше та дорожче.

— Якому стилю фотографії надаєш перевагу?
— Складно говорити про стиль, тому що я постійно експериментую, пробую різні напрямки, жанри. Хочеться знайти щось індивідуальне, щось своє (це той випадок, коли фото можна не підписувати, коли воно говорить саме за себе та за автора відповідно).




— Які ще захоплення маєш?
— Йога, ЧГК ("Что? Где? Когда?") та комп’ютерна графіка.

— Знімок твоєї мрії — який він?
— Знімків та ідей багато, а мрія – якісно та доступно втілити їх у життя.

— Чи плануєш і надалі пов’язати своє життя з фотографією?
— Воно вже тісно пов’язане із фото, це навіть не їжа і не вода, це скоріше – повітря.

— Які настрої передаєш за допомогою фото?
— Через фотографію передаю переживання та проблеми, намагаюся дати ґрунт для роздумів, поштовх для метаморфоз.



— Як можна отримати фотосесію, зняту тобою?
— Сповідую принцип TFP (“Time for print”) — час заради фото, а отримати фотосет можна двома шляхами:
1. Вразити. Мова йде скоріше не про зовнішні дані, а про наповненість, внутрішню силу, специфічність думок та життєвих позицій.
2. Співпасти з образом. У голові тримається зазвичай 4-5 ідей, які чекають на свого героя.

— Чи підтримують рідні твоє захоплення?
— Звісно. Допомагають як порадами, так і пошуком реквізиту, інколи підкидують ідеї для зйомок.

— Де можна знайти та побачити твої роботи?
— Фотовиставки, творчі молодіжні проекти, а роботи на фотосайтах, в соціальних мережах, власний сайт знаходиться на стадії розробки.



— Яких принципів дотримуєшся у житті?
— Розвиток, розвиток, розвиток. Завжди залишатися людиною. Не зраджувати своїм цілям.

— Чи змогла б навчити фотографії когось? Так би мовити, передати майстерність?
— Технічній стороні легко, тим більше, що викладаю не перший рік. А баченню, відчуттю не навчиш, це має бути вродженим.

— Чи обов’язково для хорошого фото мати хороший фотоапарат?
— Одвічне запитання, залежить від того, що розуміється під "хорошим фото" та "хорошим фотоапаратом". Думаю, якщо абстрагуватися, то і "Сменою" можна зробити хороший якісний знімок – діло в руках та в голові фотографа.



— Що, на твою думку, найголовніше для фотографа у його роботі?
— Не втратити себе та свою індивідуальність у фото, любити фото, дивитися на світ розплющеними очима.

— Чи хотіла б стати учасницею фотозйомки?
— Даний варіант виключається автоматично, у зв’язку з тим, що катастрофічно не вистачає часу + стиліста, візажиста, геніального фотографа, цікавої ідеї та хорошої локації мало, має бути нитка розуміння між фотографом та моделлю, одна хвиля, одна мета.

— Твої поради початківцям.
— Вивчити від А до Я технічну сторону фото, запастися терпінням і валізою "видатних українців", а то й "американських президентів".