Рівненський інформаційний портал OGO.ua

подати
оголошення

17.11.2011, 15:31

Рівненська легкоатлетка Олена Колесніченко мріє здобути олімпійське "золото" та поїхати у круїз [+ІНТЕРВ'Ю]

У професійну легку атлетику Олена Колесніченко увірвалася досить стрімко. У свої 18 років вона стала срібною призеркою Чемпіонату Європи з легкої атлетики та бронзовою призеркою Першої Юнацької Олімпіади у Сінгапурі. Олена стверджує, що вільного часу практично не має, адже тренується майже кожен день, встигаючи при цьому ще й в університеті навчатися.
Легку атлетику полюбила завдяки батькові

- Півгодини тому тренування завершилось, - розповідає легкоатлетка Олена Колесніченко. - Втомилась. У мене такі тренування кожен день, крім четверга й неділі. Зранку на парах, потім приходжу додому, встигаю півгодини-годину поспати - і йду на тренування.

- Як ти витримуєш такий графік?

- Щоб показувати високі і стабільні результати, треба дуже багато й наполегливо тренуватися. Адже я не хочу зупинятись на досягнутому і пов'язую своє майбутнє саме з легкою атлетикою.

- Хто прищепив тобі таку любов до цього виду спорту?

- Це тато мене надихнув. Адже він сам професійний легкоатлет. Коли мені було 5-6 років, я ходила з татом на стадіон. Він тренувався, і я теж намагалася бігати. Мені це дуже подобалось. Цікаво, що бабуся ще примушувала мене на танці ходити. Я трохи походила, але зрозуміла, що це не моє.

- Першим тренером був тато?

- Ні. Першим був дитячий тренер В'ячеслав Корнійчук. Я три роки у нього протренувалась граючись. Потім мене вирішив потренувати тато. У нас була маленька група, і в ній були лише хлопчики. Тато розповідає, що я їх там ганяла. Було весело! У шостому класі я почала пробувати бігати з бар'єрами. Це теж завдяки татові, бо він також бар'єрист. А далі, потренувавшись рік із татом, вирішила піти з легкої атлетики.

- Чому?

- Навіть не пам'ятаю. Стосунки з татом завжди були хороші. У сьомому класі я вирішила піти на плавання. Рік проплавала, і лише тоді зрозуміла, що треба повертатися назад. Та й всі мені говорили: "Яке плавання? У тебе гени легкоатлета!"



- Знову до тата?

- Ні. З восьмого класу я перейшла до тренера Вадима Подолянка, який і зараз мене тренує. Він ще мого тата тренував в останні роки його кар'єри. Починала бігати з 400 метрів, потім переключилась на 100 з бар'єрами. У мене і там, і там були хороші результати. Я почала брати участь у різних всеукраїнських змаганнях. Згодом вирішила це сумістити і бігати 400 метрів з бар'єрами. Потренувалась 2-3 тижні, й тренер сказав, що братиму участь в обласних змаганнях.

- Як пройшли перші змагання?

- Поставили для мене однієї бар'єри, бо крім мене в Рівному ніхто на 400 метрів з бар'єрами не бігав. Це зараз вже хлопці почали цю ж дистанцію бігати. Як перший раз спробувала, то дуже злякалась і останній бар'єр не перестрибнула, а оббігла. А через тиждень я вже бігала з показником КМС (кандидата у майстри спорту).



- Яким був твій перший великий успіх?

- У 2009 році поїхала на Чемпіонат України у Вінницю. Хотіла пройти відбір на Олімпійський фестиваль у Фінляндію. На 100 м з бар'єрами я пробігла третьою, а на 400 - другою. Думала, що на фестиваль не потраплю, оскільки казали, що треба вигравати. Не знаю, як так сталося, але виявилось, що я все ж пройшла! Бігла 400 метрів з бар'єрами, потрапила у фінал, а там зуміла перегнати одну дівчину й стала сьомою. Після цього почала регулярно їздити на тренувальні збори.

- У дитинстві ти, мабуть, тата рідко бачила через змагання?

- Так! Тата постійно не було вдома. Пам'ятаю кумедний момент, коли ми з мамою проводжали тата у Париж. Він уже вийшов зі спортивною сумкою за двері, а я кажу: "Єс, єс, тато пішов!", а він це почув! Образився тоді на мене.

- А чому це сказала, пам'ятаєш?

- Навіть не знаю. Я його дуже любила! З дитиства пам'ятаю тільки хороші моменти. Пам'ятаю, як ми в однокімнатній квартирі з татом і мамою гралися у хованки. Як мене ховали у пральній машинці "Малютка". Пам'ятаю ще, як тато мені з Парижа різні іграшки класні привозив. Якось привіз пташку на радіокеруванні. Потім ми сиділи у кафе, я гралася, і ця пташка впала одній дівчині в каву і облила її :) А ще я часто з бабусями й дідусями залишалась.

- А мама де була?

- Мама їздила на заробітки до Чехії. Її, мабуть, рік не було. Мені бабуся розповідала, що одного разу мама повернулась, а я її не впізнала. А так бабусі й дідусі всі поряд, тому часто до них і ходила. Навіть зараз так. Коли сумно вдома - йду до бабусі. Вона мене нагодує.

Спорт вдало поєдную з навчанням

- Важко поєднувати спорт і навчання?

- Важко, але я стараюсь встигати і там, і там. Викладачі, що пов'язані зі спортом, до пропусків нормально ставляться, а ті, що більш далекі від спорту, наприклад філософ, не завжди розуміють.

- Де ти навчаєшся?

- В РДГУ. На 2-му курсі факультету фізичного виховання.

- А в школі як ставились до твого захоплення?

- Серйозно їздити по змаганнях та зборах я стала уже в старших класах. Всі вчителі знали, що я спортсменка. Однокласники просили, щоб з-за кордону щось привезла. Я привозила якісь магнітики.



- Зараз теж подарунки возиш?

- Так, але набагато менше. Раніше їздила вперше у Карпати, вперше у Крим - було цікаво. А зараз я в Ялті майже півроку проводжу.

- Мабуть, найкращий сувенір з-за кордону — це медаль?

- Так! Коли ще у мене в кімнаті не було ремонту, над моїм столом була книжкова поличка. На її куток я вішала свої медалі. В один прекрасний момент ці всі медалі впали. А після Юнацької Олімпіади в Сінгапурі нам дали премію, і я зробила ремонт. Тепер мама не дозволяє прибивати цвяхи і щось вішати. А нагороди я зберігаю у коробці, у шафі.

Рік тому заявила про себе у Європі та у світі

- Коли до тебе прийшов перший європейський успіх?

- У травні 2009 року я стала чемпіонкою України у бігу на 400 метрів з бар'єрами. Це було в Ялті. Я тоді відібралася на Чемпіонат Європи у Москві. Знала, що, потрапивши там у першу шістку, поїду на юнацьку Олімпіаду.

- Ти тоді мала реальний шанс виграти. Що завадило?

- Я приїхала в Москву з першим результатом, у фінал пройшла з першим результатом. Тому розраховувала на перемогу й у фіналі. Але нам з подругою захотілося піти подивитися Москву. Ходили на Червону площу, фотографувались, бігали, стрибали, прийшли додому втомлені, пізно лягли спати, а на наступний ранок уже фінал. Думаю, це завадило. За 2-3 метри до фінішу мене перегнала інша спортсменка, і я отримала "срібло".

- Як зустрів тебе олімпійський Сінгапур?

- Коли вийшли з літака, було відчуття, що ми у лазні. Неймовірна спека! Лише за кілька днів трохи звикла. На стадіоні не було де сховатись від сонця. Цілий рік після Олімпіади я не могла нічого робити — настільки була виснажена.

- Як оціниш свій виступ?

- Я хоч і здобула бронзу - була дуже розчарована. Певно, вплинуло те, що поруч не було мого тренера. Тому я сама собі бар'єри ставила, сама тренувалася. Перше тренування навіть не зуміла провести, бо не встигла акліматизуватися. Я не думала, що так спекотно буває.



- Після Сінгапура тебе й на Батьківщині нагороди чекали

- Так. Міський голова подарував ноутбук. Правда, це не єдиний подарунок. Мер ще квартиру обіцяв подарувати, але з того часу я про неї нічого нового не почула. Не знаю уже, чи чекати мені ще цього подарунка...

Люблю мамині вареники й повільну музику

- Як ти налаштовуєшся на відповідальні старти?

- І мій тато, і тренер, завжди вчили мене стримувати емоції. Як би весело мені не було - не веселитись! Якщо погано - теж ніяких емоцій не проявляти. Розвивати в собі це вміння потрібно довгий час. Коли ти біжиш - всі емоції з тебе вириваються, і біг виходить швидшим.

- У тебе є якісь прикмети перед стартом?

- Ні. Буває лише, що перехрещусь і прошу Бога, щоб допоміг мені. Є ще один талісман - пухнастий кіт Кефір, якого я купила перед Сінгапуром. Потім, правда, на змагання його не возила, бо дуже великий. Він вдома лежить і вночі мене гріє.



- А в їжі теж доводиться себе обмежувати перед змаганнями?

- Так. Перед стартом не можна багато їсти. Наприклад, якщо у мене старт ввечері, то я практично весь день нічого їсти не можу. А так я їм все. Тим більше, коли знаходишся на зборах, дають різну "гадість". Їсти то хочеться, а вибрати нема з чого! Доводиться їсти те, що є. Після зборів повертаєшся додому, як до раю!

- Якісь улюблені страви маєш?

- Моя улюблена страва — мамині вареники з вишнями. В яких кафе я тільки не була, або у моїх бабусь — таких вареників, як у мами, немає ніде. Ще я дуже перебірлива у солодкому, наприклад, у тортах чи тістечках. Я люблю, щоб там був шоколад. Мій улюблений торт - "П'яна вишня". Його колись в дитинстві мама приготувала на мій день народження. З того часу я його полюбила.

- Як ти відпочиваєш, коли все ж випадає вихідний чи свято?

- Ходжу до бабусі, відпочиваю у неї морально. І вдома. Люблю повалятись на дивані, фільм якийсь подивитись. Можу з подружкою прогулятись.

- Ти меломан? Яку музику любиш?

- Люблю повільну музику, а "важку" музику навпаки не люблю, вона на мозок давить. Люблю щоб музика розслабляла. Особливо класно, коли їдеш у потязі, слухаєш музику і під неї засинаєш.



- Ти, напевно, дуже любиш подорожувати?

- Ще й як! Як тижні два вдома посиджу — уже не можу. Мені хочеться кудись поїхати, щось змінити. Є мрія поїхати у круїз на кораблі, відвідати всі визначні місця й побачити всі чудеса світу.

- А яка спортивна мрія?

- Пробитися у дорослу збірну України та виграти золото на дорослій Олімпіаді!
Коментарі:

Останні новини
Новини партнерів