Чоловічі розваги: рівненський бізнесмен Андрій Бублик - спортсмен із 30-річним стажем

Відомі рівняни розповідають про свої чоловічі захоплення автору рубрики Віктору Данилову. Що таке вибух адреналіну, знає кожен справжній чоловік. Наші герої крутіші - вони не бояться не тільки поєдинків на рингу, але й журналістського диктофона.

- Що для Вас чоловічі розваги?
- Останні десять років - це удосконалення самого себе. Вже от близько тридцяти років займаюсь спортом щоденно.

- Які види спорту подобаються найбільше?
- У 16 років я пішов до армії. У військове училище мене взяли раніше, хоча набір туди з 17 років. З того часу я зрозумів, що таке внутрішня дисципліна, та й дисципліна в цілому. У спорті я, взагалі, різноплановий. Більше 16 років займаюся боксом. Причому, роблю це без жодних пропусків, тренуюся для себе. Займаюся тільки у спарингах, ніколи не боксую наодинці. Тобто, що таке смак крові в роті, знаю, як мінімум, двічі на тиждень. Достойних партнерів вистачає. Щоб пропустити удар, не обов'язково бути професіоналом. Можна добряче отримати й від новачка. У мене хороший партнер, Юсчишин Юра. Він дуже сильний. До речі, у боксі є обмеження. Можна займатися лише до 35 років - далі все, фініш. Ще декілька років тому виступав, зараз вже ні. Скільки разів брав участь у змаганнях, стільки ж разів ставав першим.



В армії займався практично усім. Дослужився до капітана. На сьогодні - підполковник запасу. У нас були прикладні види спорту: офіцерське багатоборство, “полоса”, перекладина, гімнастика, стрільба з пістолета. Тренером зі стрільби у мене був бронзовий призер олімпіади в Токіо. У 1987 році зайняв перше місце серед офіцерського складу у бігові на 3 км.

- Не шкодуєте, що пішли з армії?
- У ті часи змінювалося все. Горбачов дав можливість Радянському Союзу розпастися. Це був період пристосування до нового часу.

- Чи важко після армії було змусити себе продовжити займатися спортом?
- Я вважаю себе вольовою людиною. Армія - це те, що повинен пройти будь-який юнак у свої молоді роки. Не повірите, але на сьогодні я займаюся спортом набагато більше, ніж раніше. Понеділок, середа, п’ятниця - у мене бокс, вівторок, п’ятниця, неділя - футбол. У нас є команда. Ми граємо у дворі цілий рік, там, де водний університет. І взимку те ж саме. У нас немає ані вихідних, ані свят, хіба що вже дуже замете. У вільні дні люблю пограти й у волейбол. Нещодавно я побудував спортзал на території ринку (ринок “Андріївський” - авт.). Він досить великий, там є і волейбольний майданчик, і баскетбольний.



- Що можете порадити для молоді?
- Все залежить від особистісних якостей. Спорт організовує у молодому віці, формує характер, у старшому допомагає загартувати свій організм, силу волі. Коли займаєшся бізнесом, спорт допомагає зняти стрес. До сьогоднішнього дня я кожного ранку віджимаюся до 1000 разів. За один підхід можу віджатися більше 100.
Починав із підтягувань. До речі, перекладини і бруси знаходяться в мене і на роботі, і вдома. Я не займаюся ні гантелями, ні штангами, не беру важкого в руки.

- А що порадите батькам молодих і заповзятих людей?
- Я можу порадити щось тільки із власного досвіду. Свого старшого сина привчав займатися собою. Він є моєю більш досконалою копією, тому постійно має вдосконалюватись і перевершувати мене. Тобто, має бути прогрес. У своєму синові хочу бачити більш “продвинутого” себе. А все решта залежить від конкретної людини, тільки від неї особисто.



- Які Ваші досягнення, особисті рекорди?
- Декілька разів брав участь у чемпіонатах з боксу в Рівненській області у важкій вазі. Знаєте, найкращі рекорди - це ті, які ставиш сам перед собою і б’єш сам. От коли вранці хочеться спати, а ти прокидаєшся і біжиш крос, наприклад. Був час, коли бігав і по 15 км. У гідропарку у мене є відміряна дистанція довжиною в 7 км. Саме стільки я пробігаю, як мінімум, раз на тиждень.

- Декілька слів про ще одне Ваше захоплення - гірські лижі.
- Років дванадцять тому гірські лижі для мене були справжнім відкриттям. Я прочитав про них і, фактично, одразу захопився. Починав зі Словаччини разом зі своїми друзями з Луцька. З часом захопився сноубордом.
Ризик присутній у будь-якому виді спорту, незважаючи на вік.
Чотири роки тому в компанії своїх друзів на великій швидкості я розбився на сноуборді. Злетів з трампліна, отямився вже тоді, коли за мною прибув гелікоптер. Вперше в житті втратив свідомість. До цього завжди був при пам’яті, навіть коли стріляли по мені в гідропарку. А тут просто зійшов з трампліна. Це було в Італії. Всі думали, що розбився. Швидкість була до 100 км. У сноуборді, зазвичай, ламають або потилицю, або “фейс”. До того ж, тоді я був без шолома. Для мене це був хороший урок. Тепер постійно перестраховуюсь.

- Як можна вберегтися від травм?
- Не варто забувати про долю, те, чого не можна оминути ніяк. Я людина не релігійна, ставлюся до цього спокійно. Є такі, які можуть робити що завгодно і при цьому не мати жодних проблем чи травм. А є й інші, що ніби притягують до себе щось нехороше.

- Як пережили вогнепальні поранення після тієї стрілянини в гідропарку?
- Багато людей взагалі не розуміли, як мені вдалося вижити. Поранення були несумісні з життям. Велике спасибі моєму лікарю, Жилінському Петру Павловичу. Це унікальна людина. Стрілянина була 23 липня, а вже 8 серпня я біг крос. В мені була дірка, “тріщали” шви. Товариш казав, що з мене вийняли все в миску, промили й поклали назад. Він бачив це у вікно. Лікарі підтвердили, що в мене сильний, загартований організм. Очевидно, це і врятувало.



- Чим ще пробували займатися?
- Я пробував все. І парашут, і дайвінг... Але я не вважаю це якимись серйозними захопленнями. Це все тимчасове, одноразове. Наприклад, зараз мені не хотілося б стрибнути з парашутом. Достатньо одного-двох разів.
В Австрії цікаво було на параплані. Стрибнув тоді з 2 400 м.
В Еміратах сподобалося на повітряній кулі. Поруч був інструктор, звичайно. Потім і диплом вручили, що літав у них.
Грав і в пейнтбол.
Катався і на квадроциклах. Був свій мотоцикл.
Колись у дитинстві мріяв стати льотчиком, готувався до вступу в Омське училище цивільної авіації. Але не склалося. Сказали, що мене вже армія жде. Та все-таки моя мрія здійснилася, правда, дещо пізніше. Я пройшов курси, навчався пілотуванню. Зараз літаю вже сам. Пілот-планерист-любитель - це про мене. В цьому завдячую моєму другові Лісицину Юрію.



- Що відчуває людина, що парить у небі?
- Не було такого, щоб почувався розслабленим. Постійно треба бути уважним, напруженим, зосередженим. Та й завжди трохи хвилюєшся, адже висота, повітря... самі розумієте. Небо помилок не вибачає.

- А які машини Вам подобаються?
- У мене є Bentley. На сьогодні це найбільш швидкісний серійний автомобіль. Але мене не тягне форсувати, це нецікаво. У цьому не бачу ніякого сенсу. Тобто, коли займаєшся спортом, ти розумієш, що удосконалюєш своє тіло, загартовуєш організм. А коли просто натискаєш на акселератор... я не бачу в цьому сенсу.

- Вам знайоме почуття страху?
- Воно є завжди. Це абсолютно нормальна реакція будь-кого з нас. Кожного разу, коли виходиш на ринг (неважливо, чи то тренування, чи бій), все одно страшно завжди. Тим більше, коли знаєш, що треба виправдати довіру та надії, які на тебе покладають.
Пригадую, були змагання з кікбоксингу років чотири тому в Кузнецовську. Я перейшов у суперважку категорію. Суперник був достойний - призер чемпіонату України. Я виграв нокаутом. І коли вболівальники кричать: “Вася, дай йому!”, а Васі ж то втрачати нічого. Він вагою в 105 кг, близько 25 років хлопець... самі розумієте. В його очах немає жодного сумніву. А мені вже під 40, і думаєш тільки про те, щоб не пропустити і не лягти на рингу.



- Поєдинок, змагання у вас в крові. Без виклику, без перемоги не уявляєте свого життя, так?
- Однозначно. Я навіть коли граю в преферанс, не можу програвати. Не моє це. От коли в суперники попадається той, що закінчив фізмат на "відмінно" - ось це дійсно цікаво.

- До речі, азартні ігри, казино полюбляєте?
- Казино не цікавить. Багато разів бував в Монте-Карло... не подобається. А в преферансі збирається інтелігентна компанія. Це специфічна гра, до якої треба ставитися з розумінням. До речі, всі, хто знає мене, мою репутацію, так само знають, що я рідко програю.
Люблю, наприклад, і шашки, шахи. У принципі, можу грати в будь-що. Для мене важливо, щоб був присутній змагальний момент.



- Про що мрієте?
- Я зайнята людина. Колись мріяв багато. Тобто, я чоловік, який багато чим захоплюється. Пригадався мільйонер, 62-річний Стів Фоссет, який ставив рекорди на всьому: на легкомоторному літаку, на кулі навколо землі. Кудись він там полетів, здається, і не повернувся. Точно не пам’ятаю, боксерська звичка, знаєте: не тримати в голові нічого зайвого, щоб не було перенавантаження. Здавалося б, багатій в літах, от чого йому не сиділось? Якби в мене була така можливість, я б не задумувався ні секунди. Також би все пробував і експериментував. Коли читав про нього, просто був вражений. От наскільки треба захоплюватися своєю чоловічою суттю, щоб перепробувати все, що подобається!
А щодо моєї особистої мрії... я все віддаю своїм дітям. Мені це подобається. Жінки - це добре, звичайно. Гарна жінка не залишить байдужим жодного чоловіка. Завжди приємно мати справу з красою. Але діти - це твоя кров, це твоя плоть, те, що хочеться залишити після себе.



Анекдот від гостя:
Рефері рахує:
- Один, два, три ...
- Слухай, - шепоче тренер лежачому боксеру, - до восьми не вставай!
Добре, - стогне той, - а котра година?