Віртуальна екскурсія селом Тинне, що біля Рівного: від сотні хат — до престижного мікрорайону

На перетині історії і географії
Географія Тинного зберегла чимало іменованих урочищ. Найстаріше, як стверджують, Займища, за ним згадують Моргилі (звідси, кажуть, люди втекли колись від чумного мору), Вигін, Грабовець, Кояринь, Запілля, Басівщину, Галярівку, Гори, Безодню, Криничиська. Тиннівські старожили й досі звуть вулицю Лугову не інакше як Кутком, Тиннівську біля церкви – Кардашем, Гашека – Цегельнею, а Іванова – Козярівкою. Був тут колись і Курган – старовинний козацький, а може, навіть іще давньоруський чи й дохристиянський могильник. Та вже після війни голова колгоспу Пантєлєєв наказав його розорати. Знищили…

Багато чого було ще в Тинному: ставок, водяний млин, дві польські школи, клуб, колгосп, а ще – радгосп-плодорозсадник «Ровенський». Та й Тинне давно вже не село: 1959 року воно увійшло до міської смуги Рівного, а з 1991 року стало його мікрорайоном. Що ж залишилося? – спитаєте. Ні, не лише історія, до якої вже майже канув міжнародний аеропорт «Рівне», що спочатку розрісся з довоєнної ґрунтової злітної смуги та кількох сарайчиків до сучасного, як на початок 1970-х, комплексу з бетонним полем і просторим аеровокзалом, а потім охляв поволі, перетворився на нікому не потрібний «чемодан без ручки» й майже без життя. Нинішнє Тинне – навіть не плодорозсадник, що скромно животіє й досі, хоча давно набив уже гірку оскомину рівнянам тихими оборудками навколо розпайованої на сотні ласих клаптиків дорогої оранки – останньої незабудованої землі в межах міста.

Пропало, скажете, Тинне? Переродилося! Із сотні добрих селянських хат із півтисячею мешканців стало престижним і перспективним мікрорайоном. Гоноровим і асфальтованим, а не бездоріжно-брудним, як колись. Та тим приємнішою буде наша екскурсія Тинним.

Із надією на Бога
У 1884 році в селі Тинному Ровенського повіту Волинської губернії Російської імперії у пам’ять Різдва Пресвятої Богородиці почали будувати церкву. Будівничому і настоятелеві о. Юрію Костецькому мусимо віддати особливу шану. Й не тільки за те, що зумів той організувати громаду, адже у великому славному храмі селяни молилися вже в 1888 році. Освятив благодатно: дивом, попри століття суцільних катаклізмів, церква стоїть і досі. Її ніколи не закривали, хоч намагалися. Поляки, розповіла нам тиннівська патріотка і старожилка Марія Міськова, православних не кривдили, хоч і називали їх, бувало, «бидлом». Саме за Польщі, в 1927 році, батько охрестив її в цьому храмі, тут вона й досі співає в церковному хорі.

– До війни церкву не встигли закрити, у війну теж не чіпали, – розповідає Марія Гнатівна. – На Великдень 16 квітня 1943-го німці бомбили Тинне. Бомбили страшенно, бо на Грабовці стояли радянські танки. Люди з пасхальними кошиками, по-святковому одіті, втікали хто куди. Багато військових тоді погинуло, але тиннівчан – ще більше. Увесь Куток навколо церкви вигорів. А церкву Бог оборонив, хоч і подряпало її добряче: на дзвіниці сиділи снайпери, і по них лупили з кулеметів. Як ремонтували купол, то всі бачили діри від крупнокаліберних куль.

Пам’ять протоієрея Митрофана Дунаєвського тиннівці бережуть і шанують. Він починав тут ієреєм ще до Польщі, в 1913 році, правив за німців і після війни. Понад півстоліття священик хрестив і вінчав односельців, проводжав їх в останню путь, а нині спочиває поряд із ними на місцевому цвинтарі.

– Коли знов прийшли червоні, – згадала Марія Гнатівна, – старостою призначили свого донощика. Це і врятувало храм: тільки почнуть закривати, той – відразу до Рівного в обком, і знову відкриють. Потім старосту вночі бандерівці забили. А далі стало якось спокійніше…

Нинішній батюшка протоієрей Олександр Колесов може годинами розповідати про своє Тинне. Він бачив десятки археологічних знахідок, викопаних на сусідських городах: кременеві й залізні наконечники стріл, римські динарії і «боратинки» козацької доби. Але головне – кількаметровий подекуди культурний шар навколо найпереконливіше свідчить про те, що жили в Тинному споконвіку. Показав він і пам’ятний хрест на Кутку, місце, де стояла ще колишня церква. Її, побудовану десь у ХVI столітті, розібрали через ветхість. Історія багата, і, коли слухаєш роздуми священика, розумієш, що й духовність наша – вічна.

– Тинне – не місто й не село, – розмірковує панотець. – Це особлива територія, де уживаються корінні й переселенці, емігранти й окупанти, а ще старі й нові освободителі. Інтелігенція наша, що пройшла війни, репресії, утиски, дуже була люмпенізована, а прості люди як ходили до церкви, так і ходять. Хоч, бува, і пиячать, і бешкетують. Що поробиш, це теж життя.

Центральна площа
Школа, магазин, бібліотека, пошта, будинок молитви, хрест-фігура і пам’ятник загиблим у 1939-1956 роках. Це – Вигон, самісінький центр Тинного.

– Тут, на невеличкому пагорбі, раніше вирувало культурне життя села, – розповідає корінна тиннівчанка, голова міського відділу «Союзу українок» Тамара Рокітенець. – Тільки-но сходив сніг і починала зеленіти травичка, тиннівські малюки збігалися сюди на забавки. Співали, водили хороводи – знали чим себе зайняти. Надвечір збиралася молодь. Щонеділі грав духовий оркестр, музикантами були самі тиннівчани. Парубки та дівчата танцювали, старші люди сиділи на лавочках попід березами, слухали і раділи. Поряд у клубі – звичайнісінькій дерев’яній хаті – відбувалися концерти, крутили кіно, після якого були танці. У 60-х клуб розвалили, але й це ще довго не завадило тиннівчанам влаштовувати гуляння й розваги в цій місцині. І в Загаї, де плодорозсадник, теж були танці: приходили льотчики і солдати із сусідньої частини познайомитися з дівчатами. А як колядували, як ходили селом на Івана Купала… То були хороші часи: життя здавалося теплішим, веселішим, різноманітнішим. Молоді тепер усе це нецікаво, вони – кожен собі, вткнулися в телевізори, комп’ютери. Та й нема вже в Тинному місць, де б їм разом проводити час…

Тамара Тихонівна знає, що каже. Вона, завзята активістка, часто влаштовує дитячі концерти, літературно-мистецькі посиденьки в маленькій тиннівській бібліотеці або в школі. Та кого з місцевих не запитаєш, у кожного за тим минулим – ностальгія:

– Які річечки були, джерела, яке озерце. А які там були карасі!

Тиннівський «Вулик»
А тиннівчанці Ользі Збирун за минулим сумувати ніколи. Навколо неї в новому гарному особнячку без спочинку гуде дитячий вулик. І хоча власники престижних новобудов, поміж якими він наче й загубився, вкрай неохоче контактують із незнайомцями через свої неприступні паркани, шлях сюди завжди покажуть і вони. «Вулик» – не інтернат і не сиротинець. Це приватний будинок для дітей, яких доля залишила без батьків. «Вулик» – не комуна, а родина. Діти разом граються, вчаться, займаються спортом, музикують, підростають і вилітають у безмежний світ. Це теж Тинне, маленький, огороджений теплими промінчиками сонця шматочок колишнього села.

Бабина баба будувала
На вулиці Луговій, посеред приватних будинків, городів і дворів сховалася найстаріша хата Тинного. Це – пам’ятка нікому не відома і від того ще більш унікальна. Товстелезні колоди, зрублені в стіни без цвяхів «у замок», місцями із залишками побіленої штукатурки просто вражають уяву. Хата хоч і при землі – та чимала. Одну-єдину кімнату за новою модою – вже в ХХ столітті – розділили навпіл. Три великі, як на ті часи, вікна і мурований з червоної цегли димар – відвертий виклик оточенню далеко не бідної родини. До чималих сіней ведуть аж двоє дверей із протилежних боків хатини.

Ще на початку шістдесятих хата стояла під соломою, нині – під обідраним толем. За словами недавньої господарки, 80-річної Ганни Пінчук, її поставив чоловік бабиної баби.



– Діди-прадіди були багаті, дивіться, яка клуня. Мали коні, воли, корови. Хлопці до нас ходили, дівчата, вечорниці збирали. А тепер я сама…

VIP-майбутнє Тинного – світле, красиве, комфортне. А чи доступне?
Галярівка – так у давнину називали урочище, а нині – чималенький (64 гектари) клин приміських поки що полів. Тут, як-то кажуть, з чистого листа зведуть по-європейському сучасний мікрорайон міста з назвою Тинне. Детальний його план на замовлення міської влади виконали рівненські проектанти під керівництвом архітектора Валентина Дем’янова ще 2008 року.

– Ми створили комплексний проект мікрорайону нового покоління: 400 зручних осель в індивідуальних та блокованих будинках, понад 56,4 тисячі квадратних метрів громадських споруд: магазини, супермаркети, садочки, об’єкти обслуговування, православний духовний центр та все, що необхідно для життя старого і нового Тинного. Проектом передбачається облаштувати річища двох струмків, що перетворяться на затишні сквери та парки з озерами і зонами відпочинку дітей. Так проектують у всьому світі, – розповів головний архітектор проекту.

Чому ж цей віз і нині там? Відповідь банальна: немає інвестора, який би спочатку акумулював астрономічні кошти, а потім реалізував збудоване. Звичним для українців «дядькобудом» такий проект не підняти: ну навіщо ж приватникові чи підряднику, що зводить житло за зібраний з людей мізер, витрачатися ще на інфраструктуру?

Саме через комплексність проектного підходу інвестувати будівництво мікрорайону Тинне готові були європейці, канадці і навіть китайці. Та дізнавшись, що проект «намальований» на сільськогосподарських паях, які належать десяткам чи й сотням людей, відходили вбік.

Процес зміни статусу землі поволі зрушив із мертвої точки, але й на перший крок знадобилося понад чотири роки. Проте архітектор вірить, що колись побачить майбутнє Тинне, спроектоване ним не для заокеанських переселенців (вони все одно сюди не поїдуть), а для нас і наших дітей!

Багате, благодатне, загадкове, старовинне і завжди нове. Віки змінювали цю чудову місцину відповідно до часу. І тепер, повірте, навряд чи хто з нинішніх тиннівців щиро зрадів би колишньому життю, за котрим усі вони так охоче сумують. Та й, якщо казати щиро, саме їхні роботящі руки і зробили Тинне таким, яким воно стало, і перетворюють на те, яким воно буде невдовзі. Один старенький і дуже симпатичний чоловік, тиннівчанин з діда-прадіда Борис Михайлович Панчук, нагадав мені китайську мудрість: «Ми живемо доти, доки будуємося». Та це ж про Тинне! Звідки лише китайці дізналися? Воно будується не на жарт і живе – щоб всі ми так жили!