— Можна було їхати на заробітки за кордон. Але на той момент у мене уже було аж семеро дітей, — пригадує Олег Поліщук. — Не наважився залишити дружину саму з ними. Раптом хтось захворів би, а я далеко. Тоді й почав думати про власну справу. У 1997 році ми зібрали свої земельні паї і почали працювати як одноосібники.

Фермер розповідає, що на початку доводилося працювати на полі цілодобово.
— Не було техніки: ні трактора, ні знаряддя, мали всього дві пари коней на вісім гектарів землі, — каже Олег Поліщук. — Бувало таке, що всю ніч орали, а зранку засівали. Жінка обід приносила прямо в поле. З часом землі у нас ставало все більше. Почали розширяти господарство. Проте згодом зрозуміли, що працюємо “поза законом”. Адже ми вважалися безробітними: стаж не нараховувався, соціальних гарантій не було, проблеми виникали, коли хотіли взяти якісь довідки на дітей. Тому в 2003 році вирішили створити фермерське господарство “Маленький оазис”. Взяли в оренду ще землі і зайнялися овочівництвом — вирощували картоплю, капусту, моркву. Але згодом ці продукти почали возити з Польщі та Туреччини, торгувати ними стало невигідно і не мали куди дівати стільки товару. Так у нас з’явилося ще й тваринництво — свині, корови, вівці. Тепер якщо не продаються овочі, то хоч не пропадають — є кого годувати.

Зараз у родини Поліщуків уже 200 гектарів землі, 140 голів великої рогатої худоби та 120 свиней.

За словами фермера, біля такого господарства роботи вистачає, проте багато робітників намагається не наймати. Адже має хороших помічників — 14 власних дітей. І всі вони мають свої обов’язки на фермі.

— У нас тільки найменший Андрійко “привілейований” поки, адже йому лише два роки, — говорить Олег Поліщук. — І то синочок частенько ображається, що не беруть його в помічники. Адже всім моїм дітям дуже подобається працювати на фермі. У кожного є свої здібності й уподобання. Я не змушую їх робити те, до чого душа не лежить. От, наприклад, дочка Аня полюбляє на тракторі працювати, а Катя мамі допомагає, Богдан працює біля техніки та займається вівчарством, Люда порається біля маленьких теляток — все про них знає. Навіть шестирічний Данилко, котрий лише цьогоріч піде до школи, змалечку допомагає по господарству. Дітей неможливо втримати в хаті, навіть незважаючи на те, що від дому до ферми треба йти цілих два кілометри.

Найстарша ж дочка Юля закінчила аграрний технікум і вже три роки займається власним фермерським господарством.

— Дівчина створила своє фермерство у 17 років, — розповідає фермер. — Сказала, що хоче мати щось своє власне, і я їй виділив кусок землі. Засновником стала моя дружина Роза, а Юля — директором.

Оскільки ферма потребує догляду, знайти час для відпочинку родині Поліщуків випадає не так часто.

— Тварин потрібно годувати щодня, тому поїхати кудись і залишити їх не можна. Звичайно, чергуємось у роботі, — каже багатодітний батько. — От, наприклад, якщо Віта подоїла ввечері корів, то наступного дня може поспати довше. А відпочиваємо переважно вдома, в сімейному колі. Інколи їздимо на річку чи на шашлики. Безумовно, хотілося б побільше поїздити по країні — на море чи в Карпати. Наприкінці літа, у серпні, коли закінчуються жнива, а діти ще в школу не йдуть, намагаємося кудись вирватися. Щоправда, їдемо не всі, хтось обов’язково залишається на фермі.

Олег Поліщук радіє, що має таку велику родину. Каже — шкода людей, у яких лише одна дитина.

— От часто маленькі діти ставлять різні запитання, їм же все цікаво. Вони пізнають світ і питають, приміром, “Чого трава зелена?” Батьки не завжди знають, що відповісти. А от старшенькі дітки не розгубляться, скажуть: “Щоб корова бачила”. Яке питання, така і відповідь.