Петро Дубас: "Моя робота – це все моє життя. У цьому весь я"

- Петре Андрійовичу, звідки Ви родом?

- Родом я зі Львівської області. Дитинство моє пройшло у селі Гологори Золочівського району. Неподалік батьківського дому – гори, ставок, поле. Поглянеш – душа співає…
Виховувався я в сім’ї робітників: батько – водій, мама трудилася у колгоспній ланці. Ввечері засинаєш – тата ще нема вдома з роботи, вранці прокидаєшся – його вже нема. Працювали батьки, не покладаючи рук, і нас, дітей, до цього привчали. У сім’ї нас виховувалось троє: я та дві сестри. Ми і січку різали, і корів годували, і картоплю садили. Ще з раннього дитинства батько виховував в мені господаря. Я змалечку вмів рубати дрова, а до восьмого навчився орати і косити – це вже був показник, що ти дорослий чоловік. Батько мав якийсь особливий підхід до нас. Він ніколи не примушував нас щось робити, а заохочував і так вправно переконував, що ми мимоволі самі хотіли всьому навчитися. Пригадую, як зламалася якось наша січкарня з електричним двигуном. Сам я побоявся туди лізти, а вирішив дочекатися батька. Тут він приходить, глянув спочатку на січкарню, потім на мене та й каже: "От ти вже такий великий, а в трьох фазах не можеш розібратися". Після цього випадку я посилено взявся за вивчення фізики і вже через рік зайняв перше місце у районному змаганні серед учасників радіогуртків.



– Яких традицій дотримувалися у Вашій родині?

- У нашій родині завжди сповідували віру в Бога, любов до рідної землі, повагу до старших. І це були не просто слова, а непохитні життєві принципи. Мої батьки були простими селянами, вони не закінчували університетів, не вивчали психології чи педагогіки. Але їхні мудрість, чесність і порядність – стали для нас основними дороговказами у житті. На все життя запам’ятався мені один випадок, коли я приїхав додому в свою першу відпустку.
Нам потрібно було перекрити дах на хаті, й батько взявся шукати людей, які згодилися б допомогти. Незважаючи на те, що в селі були жнива, до нас прийшло чоловік із п’ятнадцять. Так, гуртом, до кінця дня ми перекрили дах, поставили квітку. А коли люди сіли вечеряти, батько пішов шукати, де б можна позичити гроші, щоб їм заплатити. Але ніхто з чоловіків не взяв від батька грошей, бо він не одного з них виручав, коли їм потрібно було. Тато тоді сказав мені: "Ось так і живи". І цю його науку я запам’ятав на все життя.

- Як потрапили на Рівненщину?

- У квітні 1980 року після закінчення Львівського житлово-комунального технікуму, де я здобув спеціальність техніка газового господарства, мене направили на роботу в тоді ще виробниче об’єднання "Рівнегаз". Працював на газовій дільниці, де розвозив по будинках газові балони. У 1982 році я вступив до Інституту інженерів водного господарства, а згодом перевівся до Івано-Франківського державного технічного університету нафти і газу.
У 1994 році я став заступником голови правління з обліку й розподілу газу. Якраз в той період розпочалася реорганізація системи газопостачання, всього нафтогазового комплексу України. Тоді ми вперше відчули, що таке ринкова економіка, збір коштів за спожитий газ, облік газу. Було надзвичайно важко але результат був того вартий: уже невдовзі підприємство вийшло на непогані показники щодо розрахунків за спожитий газ. Ну а на посаді голови правління ПАТ "Рівнегаз" працюю вже 13 років. Як бачите, пройшов шлях, як то кажуть, "від" і "до". Моя робота – це все моє життя. У цьому весь я.



- А крім роботи, чим ще живете?

- Мешканці Рівненщини мене уже вчетверте обрали депутатом обласної ради. Так що відстоюю проблеми виборців ось уже більше десяти років. Хоча у мене ніколи не було самоцілі стати депутатом, а пішов я в облраду на прохання громад. І дуже ціную те, що мешканці області мене обрали, голосуючи не за партійний список, а за мої справи. Адже я балотувався до облради за мажоритарною системою.

- Знаю, що у "Рівнегазі" Ви знайшли не лише справу свого життя, але й свою долю. Розкажіть про знайомство з дружиною.

- Після закінчення навчання на першому місці у мене була робота, а не особисте життя. По-перше, хотів реалізувати себе на професійній ниві, а по-друге, не міг дозволити собі створити сім’ю, не забезпечивши їй хоча б мінімальне матеріальне підґрунтя. Одного разу я повертався зі зборів, де мене за віком виключили із комсомолу. Тут підходить до мене колега по роботі Тамара і жартома каже: "Дубас, ти вже в нас старієш потроху, скоро нікому й не потрібен будеш! Давай ми тебе одружимо!" А я їй у відповідь: "От приїдеш із відпустки, я із тобою й одружусь!" Ось так вона тоді зі мною "пожартувала", що ми разом по сьогоднішній день. Цього року святкуватимемо 25-річчя подружнього життя.

- На роботі Ви керуєте великим колективом, а вдома дозволяєте покерувати собою?

- Дружина може покерувати, але останнє слово завжди за мною (сміється – авт.). Хоча при обговоренні серйозних проблем ми завжди прислухаємось один до одного, не змагаючись у дискусії за лідерство. Тим паче, що більшу частину часу я проводжу на роботі, а вдома я радше, як гість. Тому ціную і поважаю сімейний затишок і комфорт, який створює моя дружина, адже займатися справами по господарству фізично не маю часу. Та зобов’язання із забезпечення сім’ї і утримання будинку ніколи із себе не знімаю.

- А доньок як виховували?

- Свого часу, коли дівчата вчилися в 4-5-му класах, я мав з ними декілька серйозних розмов, розповів їм про життя, про справжні людські цінності. Також створив для них систему заохочень за гарні оцінки. Так, за хороші успіхи в навчанні доньки могли заслужити похід до зоопарку чи до кафе на морозиво, або й 25-50 копійок "заробити". І надалі у мене ніколи не виникало проблем з дітьми, вони виросли самостійними й невибагливими. У нас з ними зараз чудові близькі стосунки. Старша донька Мар’яна здобула фах юриста, менша Ганнуся також обрала юридичну спеціальність. Мар’яна вже й внуком Андрійком порадувала, якому два роки недавно виповнилося. Як кожен батько, своїми доньками пишаюся і молю Бога, аби їх життя складалося якнайкраще.



- Як любите відпочивати?

- Мені подобається активний відпочинок, подорожі. Ніколи не зрозумію, як можна проміняти відпочинок у Карпатах на морський пляж. Пройтися босоніж по росі, подихати гірським повітрям, насолоджуватися водами Черемоша – хіба може бути щось краще за це? Ми сім’єю якось кілька разів зустрічали Новий рік в європейських столицях. Враження від таких подорожей були неймовірні, Але все одно вкотре переконуюсь, що наші Карпати – найкращі!

-А як щодо захоплень? Для хобі залишається час?

- Основне моє хобі – це полювання. Особливо зимове. І основна його суть не здобич, а своєрідна атмосфера спілкування із друзями, мисливський азарт, зимовий ліс. А влучний постріл додає самоствердження, масу адреналіну і допомагає відчути себе справжнім мисливцем. Також люблю грати у більярд. Не можу не згадати й про риболовлю. Для чоловіків – то святе. Свій особистий рекорд встановив, коли піймав коропа вагою 9 кг 200 грамів. Тільки уявіть: рибина була на цілу голову більша за мого внука Андрійка!
А ще дуже люблю господарювати на дачі. Там у мене росте сад, кожне деревце з якого я посадив власноруч. Квітів там теж дуже багато, у теплиці вирощуємо огірки та помідори. Дача наша розташована поблизу букового лісу, який нагадує мені батьківську місцину.



- Які Ваші плани на майбутнє?

- Прагну, щоб очолюване мною підприємство успішно розвивалось, щоб на ПАТ "Рівнегаз" виростали молоді відповідальні спеціалісти, які примножать наші професійні здобутки. Багато маю задумів та починань, щодо реалізації себе у суспільному житті області, у першу чергу – це виконання зобов’язань перед виборцями. У жодному разі не планую сидіти на місці, склавши руки. Поки є сили та бажання працювати, потрібно приносити людям користь.

Спілкувалася Катерина САВИЧ



Досьє:

Посада: Голова правління ПАТ "Рівнегаз"
Дата народження: 26 липня 1958 року
Освіта: Львівський житлово-комунальний технікум за спеціальністю "Газове господарство", Івано-Франківський державний технічний університет нафти і газу за спеціальністю "Інженер-механік".
Відзнаки та нагороди: Заслужений працівник промисловості України, Почесні грамоти ДК "Газ України", НАК "Нафтогаз України", Почесні відзнаки НАК "Нафтогаз України", орден святого Миколая Чудотворця, орден "За заслуги  ступеня, орден Христа Спасителя, орден Святого Рівноапостольного князя Володимира  ступеня, орден "За заслуги"  ступеня.