10 грудня - сім років від дня смерті владики Даниїла

Митрополит Даниїл (в миру Чокалюк Богдан Михайлович) народився 22 серпня 1958 року в селі Верхні Станівці Кіцманського району Чернівецької області на Буковині.
 
Майбутній Великий Архієрей народився та виховувався в сім’ї щирих українців, справжніх патріотів своєї Батьківщини. Батько - протоієрей Михайло Чокалюк, активний учасник національно-визвольної боротьби, політичний в’язень воркутинських концтаборів, спочив у Бозі в 2004 році. Мати – Чокалюк (Кушнір) Василина – також відбувала заслання за активну участь у національно-визвольній боротьбі, нині проживає в селі Стара Жадова, що на Сторожинеччині.
 
Народившись в родині православного священика, йому не доводилось займатись пошуком релігій чи істин. Храм Божий був для нього близьким і священним з перших днів його життя. Батьки з дитинства виховали в ньому любов до Бога та до Святої Церкви Христової. Змалку він відвідував монастирі де здобував духовну наснагу та загартовувався в свідомості священичого служіння.
 
Після закінчення Старожадівської середньої школи Богдан у 1975 році вступив до Одеської духовної семінарії. Навчаючись в семінарії, він також паралельно ніс послух іподиякона у Високопреосвященнійшого митрополита Одеського і Херсонського Сергія (Петрова).
 
Після відмінного закінчення Одеської духовної семінарії (перший за першим розрядом) Богдан вирішив продовжити своє навчання в Духовній академії, тому в 1979 році вступає до Московської духовної академії, після закінчення якої знову повертається до Одеси.
 
19 серпня 1983 року на свято Преображення Господнього в Успенському соборі Свято-Успенського чоловічого монастиря в Одесі митрополитом Сергієм рукоположений в сан диякона-целібата, а 28 серпня на Успіня Богородиці того ж року - на священика. Водночас ієрей Богдан призначається 6 липня 1983 року помічником інспектора, а 31 серпня цього ж року викладачем Одеської духовної семінарії.
 
10 березня 1985 року він приймає чернечий постриг в цьому ж Одеському Свято-Успенському чоловічому монастирі з іменем Даниїл на честь благовірного князя Даниїла Московського.
 
Ієромонах Даниїл несучи, смиренно послух ченця в Успенському монастирі, викладав також в семінарії богословські предмети та курс грецької мови, яку наполегливо три роки вивчав у Московській духовній академії та в подальшому поглиблював знання з неї. Йому доводилось неодноразово, як під час навчання в академії, так і подвизаючись вже у монастирі,супроводжувати церковні делегації з Греції.

З 2 червня 1986 року він ніс пастирське служіння в Свято-Троїцькій (Грецькій) церкві Олександрійського подвір’я в місті Одесі.
 
За активну участь в розбудові Православної Церкви в 1986 р. його нагороджено орденом преподобного Сергія Радонезького ІІІ ступеня.
 
Завершивши навчання у Фессалонікійському університеті, ієромонах Даниїл повернувся на Батьківщину, відкинувши багато пропозицій щодо пастирського служіння на теренах православної Греції, бажаючи віддано служити своєму народові.
 
В Києві у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі була відроджена Київська духовна семінарія, в якій він з нового навчального 1990 року призначається викладачем, а 28 березня 1991 року секретарем правління КДС.
 
3 квітня 1991 року, до дня святої Пасхи, як штатний священик храму свв. Іоакима і Анни (Києво-Печерська Лавра – дальні печери) возведений Блаженнійшим митрополитом Київським і всієї України Філаретом  до сану ігумена.
 
З нового навчального 1991 року (12 серпня) призначений виконуючим обов’язки ректора, а з 24 грудня того ж року ректором Київської духовної семінарії з возведенням в сан архімандрита (29 грудня 1991 р.).
 
1-3 листопада 1991 року в Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі відбувся Помісний собор Української Православної Церкви, який одноголосно ухвалив рішення про необхідність відділення від Москви та повну канонічну незалежність, тобто автокефалію. Ігумен Даниїл брав участь у роботі цього доленосного для Українського Православ’я соборі, як представник від духовних шкіл, працюючи в  редакційній комісії.
 
В складних умовах боротьби противників автокефалії Української Церкви з її прихильниками, провів перший випуск в 1992 році Київської духовної семінарії в Печерській Лаврі.
 
Після Всеукраїнського об’єднавчого собору 25-26 червня 1992 року архимандрит Даниїл підтримав митрополита Філарета і став на шлях боротьби за незалежність Української Церкви. Його авторитет сприяв визначеності багатьох студентів в питанні приналежності до тієї чи іншої Церкви.

З нового навчального 1992 року Він призначається ректором відновленої Київської духовної семінарії в складі Київського Патріархату, а згодом, з відкриттям Духовної академії, 19 жовтня 1993 року призначається її ректором та Головою учбового комітету УПЦ Київського Патріархату.
 
Починаючи з цього часу, він брав діяльну участь у всіх процесах становлення вже Української Помісної Православної Церкви Київського Патріархату.
 
3 червня 1993 року архімандрит Даниїл призначається намісником Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря міста Києва.

4 квітня 2000 року Преосвященнійшого єпископа Даниїла згідно рішення Священного Синоду призначили керуючим Рівненською єпархією, попередньо звільнивши від виконання обов’язків ректора Київської духовної академії і семінарії.
 
І вже 6 квітня всенічну з нагоди Благовіщення Владика очолив у Свято-Воскресенському кафедральному соборі міста Рівного, а першу Божественну Літургію - на Рівненській кафедрі у Свято-Покровському соборі.

На Рівненській кафедрі Владика зустрів багато невирішених єпархіальних справ та проблем, особливо пов’язаних з різними суперечками на парафіях, як і в центрі, так і по благочиннях. Але завдяки мудрим та виваженим рішенням з часом в єпархії запанували мир та злагода.
 
Що стосується духовної освіти на Рівненщині, то він реорганізував Рівненське духовне училище в семінарію, піднявши рівень викладання в ній на високий щабель. Семінарія знаходилась під його прямим контролем, він особисто очолював засідання Педрад, контролював розклад, робочі та календарні плани. Особливим тягарем було розв’язання економічних проблем семінарії, забезпечення її стабільного функціонування.

Він з особливою любов’ю ставився до чернецтва та проявляв особливу турботу про нього. За п’ять років перебування на кафедрі він багато приділяв часу монастирям. Першим монастирем, який почав діяти з приходом його на Рівненщину – це Свято-Георгіївський чоловічий монастир на Козацьких Могилах в селі Пляшева Радивилівського району на місці Берестецької битви та героїчної загибелі козаків. Згодом з його благословення були засновані та відкриті: Свято-Миколаївський жіночий монастир в місті Дубно, Хрестовоздвиженський чоловічий монастир в селі Панталія Дубенського району, Свято-Варваринський жіночий монастир в місті Дубно. Також митрополитом Даниїлом 3 травня 2005 року був закладений Свято-Воскресенський чоловічий монастир на Повстанських Могилах, що в урочищі Гурби Здолбунівського району – на місці однієї з найжорстокіших битв Української Повстанської Армії з московськими окупантами.
 
Владика також був членом проводу Рівненської обласної організації “Просвіта”, брав активну участь в засіданнях та різних заходах цієї організації та інших національно-демократичних організацій. Скрізь на всіх зібраннях він виступав з промовами, вітаннями чи словами благословення.
 
У Рівному йому також випало продовжувати будівництво та оздоблення величного кафедрального собору на честь Покрови Божої Матері, котрий освячено в 2002 році.

З його благословення в Рівному кожного року проходили Різдвяні та Пасхальні фестивалі, досягнувши міжнародного рівня.
 
З впевненістю можна сказати, що не було жодного звершеного ним богослужіння, за яким б він не звертався до пастви зі словами настанов. Але, на превеликий жаль, тільки в останній час, який передував сумному дню, коли назавжди замовкли його вуста, почали звершуватись записи проповідей. Перші проповіді Владики Даниїла на Рівненській кафедрі, виголошені ним за Богослужіннями, з’явились на сторінках газети “Духовна нива”, а також до 40 дня після смерті був виданий диск з проповідями та промовами. Це дуже мала частина гомілетичної спадщини, яку залишив Владика, тому що всім відомі його любов до богослужінь та проповіді слова Божого.
 
Богослівська ерудиція, великий запас знань у всіх сферах релігійної думки, щедрі природні обдарування, примножені відданістю Святій Церкві і любов’ю до своєї земної Батьківщини, яскрава і багатогранна діяльність надали митрополиту Даниїлу популярність і визнаний авторитет в релігійних і світських колах не тільки України, але й Західної Європи. Духовенство Еладської Православної Церкви, ієрархи Константинопольського Патріархату та представники інших Помісних Церков, які навчались та спілкувались з покійним Владикою, високо цінували його високоосвіченість та мудрість.
 
Митрополит Даниїл був справжнім патріотом своєї Батьківщини та рідної Церкви, він любив усе українське, та щиро вірив, що вже не за горами той час, коли Україна стане справді незалежною державою, а Православна Церква здобуде довгоочікуване визнання. Він ніколи не сумнівався,  що саме Київський Патріархат є Помісною Українською Православною Церквою, навколо якої в майбутньому згуртуються всі православні українці; він у це щиро вірив та докладав усі зусилля, щоб це якнайшвидше сталося.
 
Владика увійде в історію як будівничий, тому що він дуже багато потрудився для розбудови храмів Божих та загалом Української Помісної Православної Церкви.

Митрополит Даниїл назавжди залишиться в пам’яті тих, хто знав його - діяльним ієрархом, який працював, не шкодуючи сил, повністю віддаючи себе великому церковному служінню в ім’я Христове. Таким діяльним архіпастирем, без сумніву, буде пам’ятати владику і його багаточисельна рівненська паства, яку він надихав на палку молитву звершенням богослужінь, наставляв натхненним словом і прикладом власного життя, відданого Церкві, керував нею як Добрий пастир, який безперестанно і з радістю турбувався ввіреними його опіці душам.

Зараз нашому дорогому митрополитові Даниїлові необхідна тільки наполеглива молитва. Піднесемо молитву Владиці життя і смерті, Господу нашому Ісусу Христу за спокій душі спочилого служителя Його Святої Церкви і побажаємо, щоб для нього надією був Отець, пристановищем і захистом Син і покровом Дух Святий.
 
Нехай буде йому вічна пам’ять!