Юрій Супрунюк: "Полювання допомагає відволіктися від роботи й отримати нові враження"!

– Пане Юрію, напередодні відкриття сезону полювання хотілося б поспілкуватися не тільки як з відомою особистістю Рівного, директором виробничого підприємства "УкрТехноФос", а насамперед як із любителем активного відпочинку і полювання зокрема.
– Я з самого дитинства любив природу. Ви собі не уявляєте, наскільки приємно спостерігати за тваринами у звичному для них середовищі. Щохвилини можна відкривати для себе щось нове.

– А в якому віці розпочалося ваше захоплення полюванням: ще з дитинства чи вже у дорослому віці?
– В дитинстві не можна було користуватися рушницею, а без цього під час полювання ніяк. Тому, можна сказати, що у дорослому. Мій перший сезон був у 2008 році, тобто цього року вже буде шостий.


– А перше полювання пригадуєте? Яка була перша здобич?
– Пам’ятаю… У серпні було відкрито сезон полювання на пернатих: можна було вполювати качку, рідше – гуску. На першому полюванні здобув кілька качок і одну гуску. Зграя якраз поверталася, гуски сідали на воду, і мені вдалося підстрелити одну.



– Зараз теж частіше полюєте на пернатих?
– Сезон полювання на пернатих припадає саме на такий час, коли маю багато роботи, тому більше вдається виїхати з листопада місяця. У цей час розпочинається сезон парнокопитних, а улюблений мій вид – загінне полювання.


– А серед парнокопитних які трофеї були?
– Якихось колосальних розмірів я не пригадую, щоб були. Але за цих декілька сезонів вполював кілька одиниць традиційного дикого кабана і косулі.


– На полювання їздите з друзями? Маєте вже напевно за п’ять сезонів свою компанію?
– Полювання – це ж не тільки ходіння лісом в очікуванні здобичі, це й величезне задоволення від спілкування з людьми. Коли підбираєте людей для спільного виїзду, потрібно, щоб вони були добре вам знайомі. Бо на полюванні все розпочинається з поведінки людей, якщо вони свідомі, то можна бути впевненим, що небезпеки немає. У нас є згуртований колектив, 10-12 чоловік, такою компанією і їздимо.

– Де найчастіше полює ваша компанія: на Рівненщині чи десь поза межами краю?
– Наш клуб має свої мисливські угіддя на Тернопільщині. Там прекрасні краєвиди: гори, густі хвойні та змішані ліси – це прекрасна місцевість, яка приваблює природним багатством та лісовим звіром. Також наш клуб має свої правила, які підтримують дисципліну – ми займаємося полюванням тільки законно, стріляємо тільки з визначених видів зброї, користуємось спеціальними набоями та відстрілюємо дозволену кількість.



– А відтворенням поголів’я ви також займаєтесь?
– Так, це ще одне із правил. Полювання – це не м’ясозаготівля, ми слідкуємо і за відтворенням поголів’я. Протягом року регулярно підгодовуємо тварин кормами та мінеральними добавками, їм це необхідно для життя, особливо взимку, коли кабан чи косуля не можуть під снігом знайти собі якусь поживу. За п’ять років на цих територіях поголів’я зросло. Крім того, ми допомагаємо людям, компенсовуємо їх збитки, якщо кабан погуляв їх городами і понищив врожаї. Але таких випадків не так багато, бо територія не дуже придатна для сільського господарства. Державі потрібно підтримувати такі інвестиції в розвиток мисливських господарств та заробляти на наших та іноземних туристах, продавати ліцензії на відстріл тварин.

– Багато, пане Юрію, ви розповіли про полювання, а про споживання дичини скажіть кілька слів. Готуєте впольоване самі, любите покуштувати?
– Страви різноманітні м’ясні люблю, можу зготувати, але чимось фірмовим похвалитися не можу. Підсмажити печінку, приготувати стейк – ось таке у мене добре вдається.


– А дружина як ставиться до вашого захоплення, певно, хвилюється, коли ви їдете на полювання?
– Як і будь-яка любляча людина, вона, звісно, за мене хвилюється. На полюванні багато людей зі зброєю, то небезпека подвоюється. Але у неї є нормальне сприйняття та розуміння. На роботі постійно якісь нерви та хвилювання, а на полюванні зовсім інші турботи. Думки про роботу відходять на другий план, бо хвилюєшся і не знаєш, яка тварина з’явиться: косуля чи зграя кабанів.


– А син перейняв ваше захоплення полюванням?
– Андрій ще з юності займається полюванням, з 22 років став законним мисливцем, раніше, ніж я. Зараз він, можна сказати, навіть більш професійно захоплюється цим ділом. У нього є мисливська собака курцхаар (німецька лягава), з якою не розлучається на полюваннях.



– У рибалок є свої прикмети, а чи є такі ж у мисливців? Жінок на полювання брати можна чи краще не треба?
– Другий варіант – краще не треба. Полювання – розвага чоловіча, а жінки нехай займаються своїми жіночими заняттями. Коли з нами на полюванні була жінка, то це не закінчилося смертельно, але могло. Повз мене на відстані 30 см пройшов кабан, якби ще трошки він міг би мене, напевно не вбити, але покалічити точно міг би.


– Ну і на завершення, пригадайте ваш найбільший трофей, яке полювання найбільше запам’яталося?
– Найбільший мій трофей – вовк, застрілений не з "офлажкованої" ділянки, а який зненацька вийшов з загінки. Це був мій другий сезон полювання, вовк був за 20 метрів від мене… Коли я його підстрелив, то це була важлива подія не тільки для мене, а й на цілу округу. Майже тиждень я не міг працювати, дзвонили по телефону і запитували, чи це дійсно правда. Досвідчені ж мисливці, які мають стаж 25-30 років, дивувалися, що у мене тільки другий сезон, а вже вполював вовка. Це приємно і почесно чути таке від старших колег.