У Тараканівському форті на Рівненщині досі блукають привиди? [Фото+Відео]

Бачила його на світлинах, чула чимало розповідей, але жодного разу тут так і не була. Тож, коли така нагода випала, звісно, не відмовилась. Знала лише одне: їхати у Дубенський район, а далі… Хтозна…

І правда, якщо не знати, то дістатися форту складно. Адже веде до нього невелика ґрунтова дорога, яка майже непомітно звертає з траси. Кілька хвилин – і навколо хащі. Куди далі? Як далі? А далі пішки. Оглядаюся навколо – жодних ознак будови, за моїм розумінням величезної, немає… Ось вам і перша загадка.

У Тараканівському форті хочуть облаштувати ресторан у стилі Першої світової війни [+Фото]

Форт насправді зведений так, що його не видно. Це такий собі пагорб, яких в області чимало. Та коли минаєш тунель (фактично пірнаєш у глиб цього пагорбу) опиняєшся у мертвому місті з фільмів. Любите містичні стрічки й історії? Я дуже, тому фантазія ввімкнулася автоматично. Перші кілька хвилин йдуть лише на розглядання цієї величі. Без слів і практично однаковим виразом здивованого обличчя. Куди там кіношним покинутим містам давніх індійських племен – ось вам БЕЗСМЕРТЯ! Щоправда, дещо пошарпане війнами і, у більшій мірі, часом, дощами й вітрами.



Налякана різноманітними розповідями, спершу ступаю обережно. А за тим про це забуваєш, бо ж хіба можна упустити нагоду пофотографуватись на таких красномовних руїнах?

Сам форт насправді дивовижний. Блукаємо вулицею поміж зовнішніми і внутрішніми укріпленнями. Разом з нами за екскурсовода науковий співробітник Дубенського державного історико-краєзнавчого заповідника Юрій Пшеничний. Про форт знає багато, а от коли доходить справа до легенд та привидів, говорить більш скептично. Мовляв, усе це лише вигадки, приманки для туристів. Ну, він науковець, йому не належить вірити у містику. Хоча, якщо чесно, у розповідях Юрій не оминає можливості розказати щось подібне. Наприклад, про круглу кімнату, яких у форті є кілька: у неї висока куполовидна стеля, жодного кута, вузький вхід та стовп посередині:

БІЛЬШЕ ФОТО У ФОТОГАЛЕРЕЇ

- Є різні версії про функціональне призначення кімнати з колонами. За однією, тут зберігали боєприпаси, за іншою – вугілля. А говорять, що це кімната-пастка. Вона кругла, та й колона теж кругла, тому якщо сюди потрапляв ворог, то без світла вибратися з неї було надзвичайно складно. Хоча це теж з розряду легенд, - відразу додає науковець. – А ще говорять, якщо, тримаючись за колону рукою, йти по колу за годинниковою стрілкою, виникає відчуття, що піднімаєшся вгору, а проти годинникової стрілки – то вниз.

- А ви пробували? – питаємо зацікавлені.

- Пробував, - спокійно відповідає він.

- І як?

- Я дуже мало ходив, - відмахується Юрій і веде далі.

БІЛЬШЕ ФОТО У ФОТОГАЛЕРЕЇ

Прохід до аварійного колодязя підтоплений дощовою водою. Він, за словами Юрія, був окремо укріплений і захищений. А ще дуже глибокий.

- А кажуть, що тут у колодязі люди падали, - питаю.

- Кажуть, - погоджується наш гід.

Найвизначніші місця Рівненщини, які варто відвідати

- І що ніхто не врятувався?

- Ну розповідають, що дівчинка якось упала, а біля самого дна її хтось схопив за руку і витягнув.

- А хто ж це був? – з недовірою питаю я.

- Привид солдата, їх тут знаєте скільки полягло, - як ні в чому не бувало говорить Юрій. Щойно хочу розпитати деталі, як він рушає далі.



До нас приєднується іще один провожатий – виконуючий обов’язки коменданта форту Олександр Махновець. Його самого можна назвати привидом форту, бо ж знає тут практично кожен куточок.

Щойно спускаємося у темний перехід, як мова знову заходить про таємниче:

- А ти їм про генератор розказував? – звертається до Юрія наш новий знайомий. – Той, що німці заховали.

- Про той, що в часі допомагає подорожувати? Так, розказував, - відмахується наш екскурсовод. Сцена дуже нагадує добре відрепетирувану постановку, але все одно викликає цікавість.

БІЛЬШЕ ФОТО У ФОТОГАЛЕРЕЇ

- Під час дощу, якщо стінки торкнутися, можна отримати розряд струму, - каже. Помітивши, що справив враження (на вулиці дощило) і всі інстинктивно відійшли від укріплень, продовжує: - Ну, це може бути пов’язано не так з генератором, як з підведенням струму в середину форту. Тому сам генератор міг бути і радянським і німецьким… Але ніхто його не бачив. І не побачить, поки науковці не відкриють всі рівні форту.

Уже поміж нами, туристами, чуються розповіді і про диво-зброю ФАУ-4, яку розробляли у форті німці, і про загін НКВДистів, який заблукав у нижніх ярусах форту в її пошуках. І одна й друга версія пояснює, чому ці яруси в результаті залили бетоном. Щоправда, в одному випадку німці, а в іншому – радянські військові. Науковці лише повторюють «Чутки, легенди…» і при цьому ствердно кивають головами. Професія у них така :-)

Темними переходами нарешті виходимо на світло. Правда, спершу здається, що вийшли у ліс. Але якийсь незвичний – навколо кілька видів звичних листових дерев та… дивні ліани. А от величного форту і слід простиг. Про нього нагадує лише кілька бетонних входів, наче з пагорбу.

БІЛЬШЕ ФОТО У ФОТОГАЛЕРЕЇ

- Вони, ліани, розрослися самі по собі, але розводити їх почали цілеспрямовано у 1901 році для маскування бойових позицій, а потім ці ліани здичавіли, вийшли з-під контролю і обплели форт, - розповідає Юрій Пшеничний.

Уже коли від’їжджали від форту, пригадалося іще кілька історій. Мовляв, у 2009 році тут активно гуляли привиди. Навіть техніку з ладу виводили телевізійникам, котрі хотіли їх зафільмувати. А постійні відвідувачі навіть змогли сфотографувати їх на телефон. Після таких розмов переглядати власні фото стає моторошно, але ще більш цікаво…



З історії форту

Починалось усе в середині ХІХ ст. Тоді цей край належав до горезвісної Російської імперії. А що її, імперії, ворог був недалеко, то кордон належало укріпити. Головне інженерне управління при міністерстві оборони під керівництвом Е.Тотлебена має план, як це зробити! І закипіла робота. В 1860-х роках починають нарощувати пагорб для форту. 1873 р. приносить 66 млн. карбованців на зведення потужної воєнної машини. 1884 рік - інспектування фортець регіону, яке підтвердило необхідність укріплення на західному театрі Дубно. Нарешті 1885-1890рр. стали роками народження Тараканівського форту. Щоб не казати довго про масштаби та важливість будівництва, наведу один-єдиний факт: з того часу жителям 10 сіл, які розташовані неподалік форту, суворо заборонили зводити будь-які кам'яні споруди. Живіть собі в мазанках. Все для форту! Окрім каменю та цегли, пішло на будівництво немало й нового як на той час матеріалу - бетону.

Заступник голови Рівненської облдержадміністрації Олексій ГУБАНОВ: "У нашого краю величезний туристичний потенціал, ми повинні його використати якнайкраще"!

Мав форт власну баню, пральню, пекарню, прийомний покій на 28 ліжок. У 1901р. зводиться гарнізонна церква в візантійському стилі, яка розмістилася в казематах центральної казарми. В його середині знаходилось величезне двоповерхове приміщення, куди досі веде кам'яний тунель. Там розташовувались житлові, складські та господарські приміщення для артилерийської роти та штабу коменданта форта. Периметр форту складений з так званих безпечних казематів, які слугували ще й для підтримки головного фортечного валу. Саме на валу знаходилась вогнева позиція (бруствери для гармат, танкетки для стрільців, тильні траверзи). Між ними був - і є дотепер - вал ганг, по якому переміщали гармати. З тилу форту був захищений шлях через головний рів, куди в разі необхідності висувався з спеціальних казематів металевий міст. Головний сухий рів посилювали ескарпова та контрескарпова стіни. На останній розмістились бойові бетонні каземати-кофри (з заходу, півночі і півдня).

Як не дивно, у 1900р. новенький форт використовують лише як... склад, а пізніше й взагалі як тюрму. Це і слугувало ґрунтом для небаченого історичного анекдоту: у 1915р. росіяни покидають ці стіни, і форт хутенько займає австрійське військо. Під час Брусиловського прориву 1916р. форт було зруйновано. А потім і Перша кінна Будьонова ганяла околицями польські загони... Радянська влада теж хотіла як-небудь використати кам’яного монстра, хоча б як склад, та через підвищену вологість та різноманітні випарування цього не вийшло.