Подати
оголошення

Ресторан Манхеттен
22.06.2015, 16:15

Рівнянин після АТО розповів, як там навчився бачити серцем

Нині у маршрутних таксі чи автобусах досить часто можна побачити чоловіків у військовій формі, які повертаються із зони АТО. Пасажири реагують по-різному: одні намагаються поговорити, інші - роблять вигляд, що не помічають. Мені вдалося поговорити з одним з Героїв сьогодення.
Якось так складаються обставини, що останнім часом часто буваю в різних містах Західної України. Частина часу, звісно, припадає на переїзди – перебіги з одного маршрутного таксі в інше. Але емоції, які відчуваєш, зустрічаючи нових людей та відвідуючи цікаві місця, того варті.

Раніше ніколи не могла спати у маршрутках, а зараз вже й цьому навчилася. Їдучи маршруткою до Луцька, сама не помітила, як очі закрилися, і вже у своїх легких снах я витала десь далеко-далеко... Мій легкий сон перебив звук падіння чогось на землю. Як виявилося, то мої окуляри випали з моїх рук. Я поспішила нахилитися, щоб підняти їх з підлоги, як мужня чоловіча рука простягнула мені мої окуляри.


Феномен добровольця, або Чому рівняни не чекаючи повісток йдуть в АТО


Піднявши очі, побачила чоловіка у військовій формі. Це він вирішив допомоги мені, сонній істоті, забрати з підлоги мої сонцезахисні. Я подякувала незнайомцю і посміхнулася у відповідь. Чоловік же чомусь ще кілька хвилин дивився в мої очі. Його сусід, теж військовий, що сидів поряд, навіть зробив зауваження другу.

- Чого ти так дивишся на неї, не засором дівчину?
Чоловік же на це відповів цікавими словами: "Та глянув на неї, бо лице у неї таке… Навіть не знаю, як сказати – мирне таке".

Я, почувши це, вирішила дізнатися, чому ж то у мене мирні риси обличчя і заразом вивідати звідки і куди вони прямують.

- "Мирне обличчя"? А хіба такі бувають?
- Там, де ми були, це розумієш і життя сприймаєш по-іншому. Я ніби виліз з підводного човна. Коли рік ти поряд себе бачив тільки воду, а зараз ступив на сушу…
- Ви з зони АТО їдете? Де були?
- Ти ще молода, тобі всього того не треба… Важко, бачу, нам буде звикнути жити по-людськи знову. Там надивилися і злісті, і підлості, і щирості…

Чоловік у цей момент замислився і на мить просто зосередженим поглядом дивився у вікно маршрутки.

- Знаєш, ми коли їхали, то думали, що всю дорогу будемо спати. Так "клонило" на сон. Але, як виявилося, не можу відвести погляду від неймовірних краєвидів, від сонця… В окопі вчишся бачити серцем. Там не бачиш сонця, але відчуваєш його таємними закутками душі. Рік не бачив близьких, але і їх навчився бачити серцем… Очі дружини були дороговказом у Станиці Луганській. А її рука витягувала мене з-під уламків БТРа. Я переконаний, що саме так воно і було. Бо молитвами рідних ми залишилися живі...

У цей момент моє серце просто тремтіло від слів мого супутника… Він так багато пережив і не вважає себе героєм. Він захищав мій спокій, а зараз так просто це говорить… Скільки вони там пережили, знають лиш їх скалічені війною душі. Нам же тут, тим, хто з "мирними обличчями" важко собі уявити усю трагедію, бо ми її бачимо лише на блакитних екранах. А у нього сиве волосся не через роки, а через те, що пережив…

Вірші про війну на сході та мужніх героїв АТО

Помітивши, напевно, сум в моїх очах, Володимир (вже потім я дізналася, як звати чоловіка), перебив потік моїх думок:

- Агов, я ж тобі казав, що у тебе мирне обличчя, то де є воно?! Мирне, бо ти посміхаєшся і очі сяють у тебе.
- Та як же очі мають посміхатися, як я думаю про те, що вам довелося пережити…
- Знаєш, а ми там воювали саме заради того, щоб в таких як ти, сяяли очі. За вас, за дружин наших, за дітей, за достойну старість наших батьків…
- Дружина ваша, певно, неймовірно щаслива, прийде на вокзал зустрічати?
- Добре, що ти нагадала…

В цей момент Володимир дістав з портфеля пакетик. Я спочатку навіть не побачила, що у ньому. Але вже за секунду він дістав обручку…

- Ти сказала, і я згадав, що треба обручку вдягнути. Там її знімав, бо заважає працювати і зброю носити. А тут треба обов’язково вдягти, бо дружина "з’їсть".
- Та невже вона не розуміє, що ви її так сильно кохаєте?
- Вона розуміє, але не вірить, що там можна приставати хіба до собак наших чи до побратимів (посміхається). Вона ніколи не дізнається, що її молитви весь час оберігали мене від смерті. І саме її образ я навчився бачити серцем…
Коментарі: