Рівнянин зібрав понад 200 унікальних "Кобзарів"

- Захопився я цим майже випадково, - розпочав розповідь пан Микола. – На той час наш Острозький музей книги формував колекцію «Кобзарів», букварів, стародруків. Якось, перебуваючи в Києві, зайшов в антикварний магазин, де побачив книжку 1907 року. Я не втримався і купив це видання, хоча воно тоді коштувало значно більше, ніж моя заробітна платня за місяць. Повернувшись до Острога, показав у музеї, але за відсутністю коштів книги викупити у мене не змогли, а запропонували зачекати. Згодом до рук потрапило ще одне рідкісне видання «Кобзаря», тоді ще одне. І коли у музеї нарешті з’явилися кошти, азарт колекціонера не дозволив мені віддати ці книги.

- На Вашу думку, яке видання у колекції є найціннішим?

- Для мене вони всі цінні. Але от найоригінальнішим є «Кобзар» 1886 року, оформлений малюнками Опанаса Сластіона. Цей художник першим взявся за ілюстрування творів Тараса Шевченка, створивши їх велику кількість. Вони користувалися неймовірною популярністю. А от прижиттєвих видань поета у мене немає. Зате є «Буквар южнорусскій», який сам Шевченко випустив для популяризації української мови. Щоб роздобути гроші на друкування, поет намалював автопортрет і розіграв його в лотерею. Брошурка на 24 сторінки, видана на сірому папері, коштувала всього 2 копійки. Отож тираж у 10000 екземплярів розійшовся дуже швидко між «спраглими» до рідного слова селянами. Я ж придбав «Буквар» теж випадково. На антикварному ринку в одного чоловіка серед книг було чимало й брошур, за які просив лише по 15 гривень. Переглядаючи їх, натрапив на «Буквар». Заховавши його між двома іншими брошурами, які мені й не були потрібні, купив усі три. Очевидно, чоловік скупив списані фонди сільських бібліотек і ще не встиг їх перебрати й не оцінив, які скарби були в його руках. Нині стародруки коштують дуже дорого. Прижиттєві видання «Кобзарів» Шевченка інколи з’являються на аукціонах, але вони коштують понад 50 тисяч доларів і вище. Я цього собі дозволити не можу. Все ж найцікавіше і доступне за ціною, я вже маю.

- Все ж підбираєте до своєї колекції «Кобзарі» не всі, а ті, які мають певні «родзинки»?

- Я збираю переважно довоєнні «Кобзарі», які побачили світ до 40 року минулого століття, а от сучасні - лише ті, які видавалися до певної дати, або ж мають, передусім, неординарні ілюстрації, виконані у різних техніках і напрямах художнього мистецтва. Зокрема в мене є «Кобзар», який надрукували в 1947 року в Німеччині. Українські націоналісти, які опинилися в таборі для переміщених осіб у Регенсбурзі, хотіли читати своє слово, і поезія Шевченка була їм віддушиною далеко від рідної землі. Видали тоді лише 10 екземплярів книги. До наших днів зберігся тільки один примірник, і він у мене. Такої книжки немає навіть у бібліотеці Вернадського в Києві. Коли в книгозбірні складали каталог усіх виданих «Кобзарів», то мене попросили надіслати усі дані про цю книжку, що я й зробив. Отож мій унікальний «Кобзар» є в цьому списку. А цьогоріч рівненська «Просвіта» перевидала цей «Кобзар». Він у мене теж є. Книжок було лише 200 штук, вони відразу були відправлені на фронт бійцям й стали рідкісними.
Мене менше цікавлять «Кобзарі», які оздоблені малюнками Шевченка. Як мистецтво-знавцю цінними є ті видання, які проілюстровані іншими художниками, котрі прагнули відтворити творчий дух поета. Зокрема з останніх надрукованих придбав видання з малюнками Миколи Стороженка, що вийшло у 2004 році. Його ілюстрації - просто шедеври, вони дають можливість зрозуміти масштабність Шевченка. Також я маю багато друзів художників. Якщо вони ілюструють «Кобзар», то мені присилають екземпляр у подарунок. І навіть незнайомі майстри пензля, знаючи про моє захоплення, надсилають книги, щоб поповнити колекцію.

- Торік у Національному університеті «Острозька академія» був реалізований Ваш проект – «Острозький Кобзар». Як виникла така ідея?

- З’явилася вона після того, як до рук мені потрапив «Кобзар», який видала українська діаспора у Канаді в 1918 році. Титулка книги була орнаментована фортою із «Острозької Біблії». Для мене це є показником того, що діаспора шанувала дві книжки - Острозьку Біблію і «Кобзар» Тараса Шевченка. Отож я вирішив, що потрібно видати щось подібне. Коли формував «Острозький Кобзар», брав до уваги тільки ті твори поета, які мені ближчі по духу. До роботи підключив київського художника Юрія Нікітіна. Ми довго працювали, обговорювали, до якого твору хотів би мати ілюстрацію, він все переосмислював і малював. Робота тривала понад три роки. Видали книжку невеликим тиражем. Частково тираж потрапив до бібліотек, частково розійшовся серед колекціонерів. Видання так й задумувалося, щоб із самого початку стати рідкістю.

- Ви зазначили, що вже маєте майже всі книжки, найцікавіші з точки зору мистецтво-знавця. Так що, вже немає за чим полювати?

- Та є. Мене дуже цікавить Шевченків «Кобзар» з ілюстраціями Василя Седляра. Нещодавно він з’явився на інтернет-аукціоні. Я б за нього поборовся, але було вже пізно, і книжку купив інший колекціонер. Видання цікаве тим, що за ілюстрації, які свого часу до «Кобзаря» створив Василь Седляр, художник і був розстріляний у 1937 році. Майже весь наклад книжки тоді знищили. Перевиданий «Кобзар» у мене є, але хотілося б мати оригінал. Мене також цікавить «Кобзарик», який був виданий у 1939 році в Кременці. Він зовсім маленький. Я знаю точно, що збереглося три екземпляри книжки. Можливо, ще десь з’явиться один, який я зможу придбати. І таких містечкових книг є багато, але вони збереглися в одиничних екземплярах. Але тим вони й цінні.
Микола Бендюк розповів, що його колекція «Кобзарів» не припадає пилом на полицях, а «працює». Зокрема їх неод-норазово бачили на багатьох виставках в Острозі, Рівному, Львові, Києві, й так триватиме надалі, адже колекціонер впевнений, що колекція вмирає, коли її не показувати.

Джерело http://visti.rovno.ua