Як рівненський музикант грав для воїнів у окопах [+ІНТЕРВ'Ю]

Про війну як крайню необхідність, портрет Яценюка з лавровим вінком на голові і найпам’ятніший концерт на фронті музикант і художник розповів в ексклюзивному інтерв’ю «Високому замку».

— Помітив, що основною темою більшості ваших інтерв’ю після Революції гідності є художня творчість, карикатури. А як у вас справи на музичному фронті? В якому настрої нині гурт OT VINTA?

Рівненський музикант і художник Юрій Журавель долучився до творення "Мальованої історії Незалежності України"

— Не можу сказати, що все добре. Сьогодні в Україні є великий дефіцит роботи для рок-музикантів. Концертів все менше, бракує тематичних фестивалів, де можна було б представити свою творчість. Однак найбільша проблема, яка дратує мене вже довгий час,— української музики немає на телебаченні і радіо. Глядачів і слухачів далі годують низькопробною та ще й російськомовною попсою.

— Ви не переоцінюєте впливу телебачення? Знаю, чимало нових гуртів знаходять свого слухача в Інтернеті, навіть не намагаючись потрапити у «ящик»…

— Так, чимало молоді – потенційної аудиторії для артиста — взагалі відмовляється від «телека». Це природна реакція тверезої людини, яка здатна самостійно розібратися у політичній чи інших сферах суспільного життя без підказок олігархічних каналів. Тому слід шукати слухача і у всесвітній мережі. Однак телебачення в Україні, на жаль, залишається надпотужним засобом впливу, який держава наразі не збирається регулювати. У прайм-таймі чи не кожного телеканалу як не дешеві реаліті-шоу, то російські серіали. Навіть у моєму совєтському дитинстві було більше пізнавальних телепередач. А зараз дитині нічого подивитися.



— Український шоу-бізнес розбився сьогодні на два табори. Один чітко заявляє свою позицію щодо війни на Донбасі, підтримує військових, інший – активно концертує, проте намагається зберігати нейтралітет, навіть не згадувати про конфлікт на сході…

— Мене доволі часто колеги по цеху запитують: навіщо ти туди їздиш, навіщо розпалюєш ворожнечу? Хоч останнім часом важкувато втримувати емоції, намагаюсь спокійно відповідати. Війна – це остання, крайня реакція на проблему. Це погано, що ми довели державу до такого стану, що мусимо хапатися за зброю. Програвши інформаційний фронт, мусимо захищатися. І часто – кулеметними і автоматними чергами. Іншого виходу немає. А щодо нейтралітету… (Задумується на хвилину – О. Д.). В моїй країні йде неоголошена війна, гинуть молоді хлопці. Я як публічна людина, зрештою, як громадянин мушу на це реагувати.

Кліп рівненського гурту OT VINTA визнали найкращим [Фото+Відео]



Не можна зависнути між категоріями «за» і «проти». На мене наступає ворог. Я – проти. І не лише гурт OT VINTA заявляє про свою громадянську позицію. З нами солідарні «Мандри», «Антитіла», «Тартак», KOZAK SYSTEM та багато інших команд. А ті артисти, що завжди працювали на російський ринок, досі живуть ілюзіями про міфічну дружбу народів. Кожен музикант має в руках потужну зброю — вплив на свою аудиторію. Хтось стріляє у ціль, а комусь не вистачає клепки і він навмисне цілить по горобцях.

— Акустичний альбом «Пілотка», в якому жоден з використаних музичних інструментів не потребує електричних підсилювачів, писався для того, аби було зручно виступати для бійців на Донбасі?

— Не повірите, але задум цієї платівки з’явився ще до Революції гідності. У записі використовували такі екзотичні інструменти як банджо, козабас, ксилофон, сопілки, джамбей, різноманітні перкусії і навіть пральну дошку. Альбом виявився надзвичайно вчасним. Багато пісень ми виконали на Майдані. Вискочили з авто, зайшли в КМДА чи стали під барикадою – і граємо. Не потрібні зайві налаштування чи вистоювання годинами у черзі на сцену, бо, бачте, доня Яценюка хоче щось заспівати або ж якомусь політику не терпиться висловитись.

Згодом оцінили зручність такого формату під час виступів на Донбасі. Грали і в окопах, і на блокпостах. Концерти для солдатів – завжди пам’ятні. Якось у Маріуполі вирішили заспівати для добровольців з «Азову». Під’їхали чорним бусом до бази батальйону. На вході зустрічає автоматник. Телефонує командиру.

— Здесь музыканты приехали, хотят выступить,— каже у слухавку.

— Кто? – відповідає суворий голос.

— Какие-то OT VINTA, говорят.

— Ты что, обкурился?! Пускай быстро!
Вибігає командир, обнімає, радості немає меж. Виявляється, наш давній фанат. Сам з Криму. Завжди приїжджав у Сімферополь на наші виступи. Зібрав весь батальйон. Такого концерту у нас ніколи не було! Слем, танці, димові шашки – майже як фан-сектор на футболі (сміється. – О. Д.). А бувало й по-іншому. Виступали для місцевих жителів у Краматорську, Дружківці, Костянтинівці… Бувало, підійде якийсь гопник: «А ты по-русски можешь что-то сыграть?» або ж «Ты мне скажи: почему погиб мой брат?!». Нерви можуть не витримати, звичайно. Але організатори завжди просять бути толерантними.

— Книгу зі своїми малюнками ви назвали «Карикадурка», немовби применшуючи їхню роль. Однак карикатури дуже популярні в Інтернеті, ними ви висловлюєте (хоч і жартома) своє бачення політичних і суспільних явищ. Чи відчуваєте відповідальність перед чотирма десятками тисяч своїх підписників у мережі Facebook, адже це чимала аудиторія, на яку ви маєте вплив?

— Ніколи не задумувався… Це ж, виходить, я можу бути пропагандистом? Намагаюся своїми малюнками не давати оцінки певним явищам, а лише тонко та іронічно натякаю. Через те, що люблю «познущатися» з політиків, мені часто дорікають. Мовляв, це нова влада, вони намагаються щось робити, а тобі смішно. Я критикуватиму будь-яку владу – і цю, і наступну. З політиків потрібно сміятися, їх потрібно тримати під прицілом. Але ніколи не критикую необ’єктивно і не працюю на замовлення. Якщо Яценюк, Порошенко, Аваков чи хтось інший зроблять щось дуже добре для країни – намалюю їх з лавровими листками на головах.