Подати
оголошення

Ресторан Манхеттен
20.08.2016, 14:00

25: творці Незалежності. Олександр Нестеренко: “Усі ми – творці Незалежності!”

Ми маємо можливість щоденно робити внесок у розвиток незалежності країни – у цьому переконаний депутат Рівненської облради, член Європейської асоціації ендоскопічних хірургів, кандидат медичних наук, головний позаштатний хірург обласного управління охорони здоров’я Рівненщини Олександр НЕСТЕРЕНКО.
Своїми думками з нагоди великого свята країни Олександр Леонтійович поділився з читачами журналу “ВІТАЄМО!”.

– Як ви вважаєте, незалежність України, яку ми відзначаємо 24 серпня, – це реальна, доконана подія?

– Я вважаю, що День Незалежності є. І це реальна, а не номінальна річ. Єдине, що, на жаль, ми відразу не робили радикальних кроків, як зробили це у Прибалтиці в 90-х роках. Саме тому в декого можуть виникати думки, що незалежність – це номінальна річ.
Водночас День незалежності України у нас є, і кожен має його усвідомити у своїй голові. Не варто чекати, що розуміння незалежності у нас прийде з призначенням нового губернатора, обранням президента, адже вони змінюються. Все, що у наших силах, – робити свою справу чесно вже сьогодні.

– Тим самим ви переконані, що кожен з нас – творець Незалежності?


– Ми маємо творити незалежність зі своєї родини, квартири, двору, міста. Це той процес, який не може відбуватися згори-донизу, а навпаки – тільки нашими зусиллями знизу-нагору можна будувати ту країну, про яку ми мріємо.

– Ви сказали про те, що Прибалтика відразу ж діяла радикально, а чи можемо ми нині застосувати їх досвід?

– Насправді вже минули ті часи, коли це можна було вирішити радикально. Будь-які дії потрібно робити вчасно. Якщо ми в той час цим моментом не скористалися, то маємо виходити з тієї ситуації, яка є. Бо людей нині треба перевиховувати, а не ламати. Інакше ми ж можемо вийти на справжню громадянську війну. А перевиховання людей – це тривалий час, тому це просто не може відбутися в один момент. У державі повинна бути правоцентристська політика з мінімальним радикалізмом, з проєвропейською позицією та водночас із націоналістичною позицією.

– То нам треба рухатися за прикладом країн Європи, чи обирати свій шлях?


– Безумовно, треба мати свій шлях розвитку, але у державі, як і в житті, треба мати друзів. А друзі – це ті, на кого можемо рівнятися, так і в політиці. Ми маємо товаришувати з тими, в кого є кому навчитися і в кого можемо просити допомоги. Водночас в основі будь-якої держави повинна бути своя національна політика. Мені імпонує те, що Євросоюз – це об'єднання країн, у кожної з яких лежить національна політика.

– Які завдання ви бачите першочерговими для вирішення, які могли б стати початком реальних змін в Україні?


– Ми повинні зробити кілька рішучих кроків у політиці. По-перше, це привести до належного рівня використання української мови. І другий момент – навести лад у церкві. Я впевнений, що кожна незалежна держава повинна мати свою церкву. Мовне питання можна вирішувати з розвитком українських шкіл, збільшення ефірів національних програм та української музики.

– А як тоді вирішити церковне питання, воно ж дійсно дуже складне?!

– Церковне питання більш політичне. Мені сподобався виступ Президента, який сказав про те, що він звернувся до афонських та константинопольських церковних діячів, щоб Україна мала свою автокефальну церкву. Церковне питання треба вирішувати дуже обережно. Це те питання, яке може найбільш швидко розколоти суспільство або навпаки – об'єднати його. Якщо вирішиться церковне питання, тоді й мовне відійде на інший план.


Коментарі: