Рівнянин опублікував спогади про померлого колишнього мера

Пішов з життя Володимир Мороз, який був мером Рівного у 1993 році, коли його попередник Іван Федів добровільно склав повноваження мера. Перед цим, з листопада 1991 року, Володимир Мороз працював першим заступником голови міськвиконкому. Містом керував до 1998 року, доки не програв вибори. Головним своїм досягенням на посаді міського голови Володимир Мороз вважав розширення меж Рівного, приєднавши до міста нові мікрорайони – Тинне та Новий Двір.

Помер колишній міський голова Рівного

Спогади про Володимира Мороза опублікував на своїй сторінці у мережі Фейсбук рівненський журналіст Микола Пікула:





Сонячний вересневий ранок приніс страшну звістку - не стало мого наставника, хорошого товариша і просто чудової людини... У світ кращий після підступної, швидкоплинної та невмолимої хвороби відійшов Володимир Мороз. Не хочеться вірити, що вже не побачу дещо його примружений погляд, не почую точних і виважених фраз, не відчую такої потрібної підтримки. Гірко... Почуваюся вкрай спустошено... Хай буде йому земля пухом...

Кілька штрихів про Володимира Мороза.

Народився 23 лютого 1947 року на Радивилівщині, згодом сімя переїхала до Вовковий, що на Демидівщині. Там Володимир закінчив 8 класів і пішов навчатися до текстильного технікуму, який відкрився у Рівному. Після його закінчення працював на різних підприємствах міста, зокрема - на фабриці нетканих матеріалів. Паралельно здобув інженерний фах у Львівській політехніці, ще через деякий час перейшов працювати до УІІВГ, на кафедру нарисної геометрії та інженерної графіки, де пройшов шлях від асистента до доцента. У 1988 році захистив кандидатську дисертацію - у галузі вібраційної обробки матеріалів. Автор декількох десятків винаходів... Завжди користувався авторитетом у колег та студентів, багатьох яких залучив до винахідницької справи. Мав активну громадянську позицію, став одним із засновників інститутського гуртка української мови. Саме тому у 1990 році студентство(округ - гуртожитки "водника" 7 і 8) обрало його депутатом міськради, де він став одним з керівників демократичного крила депутатського корпусу. Восени 1991 року тодішній голова міськвиконкому Іван Федів запропонував його кандидатуру на посаду свого першого заступника (попередник, Василь Марчук пішов у відставку). А коли вже сам Федів залишив посаду, то іншої кандидатури на його місце, окрім Мороза, депутати не бачили. Отож, наступні пять років саме Володимир Михайлович керував містом, причому у 1994 році він виграв вибори міського очільника у непростій боротьбі з основним конкурентом - Володимиром Ворочуком.

Це були непрості часи для міського господарства, адже український купоно-карбованець девальвував шаленими темпами, "розвалювалися" підприємства, поступання до міського бюджету танули як сніг весною... Тим не менше, Володимиру Михайловичу разом з однодумцями вдалося утримувати Рівне на плаву. Варто зазначити, що Володимир Мороз доклав чимало зусиль для реформи місцевого самоврядування, маючи на увазі європейський вектор розвитку. Саме таку позицію очільника провінційного міста вповні оцінили його колеги зі всієї країни, делегувавши його до керівництва Асоціації міст України. А з 1997 року Володимир Михайлович очолював цю організацію.

У 1998 році Володимир Мороз програв міські перегони Віктору Чайці. З того часу його діяльність була повязана з столицею. Володимир Михайлович перейшов на роботу в Адміністрацію Президента України, був членом Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи і продовжував співпрацювати з АМУ.

Протягом 1999–2006 рр. обіймав посаду першого заступника генерального директора УДППЗ «Укрпошта», згодом виконував обовязки очільника цієї служби. Деякий час працював у профспілці атестованих працівників МВС. Останні роки, перебуваючи вже на пенсії, працював радником у генеральній дирекції. Три роки тому, перебуваючи у столиці, напросився "у гості" до Володимира Михайловича. Була обідня пора і ми попрямували до їдальні. І я був вражений надзвичайно приязним ставленням усіх працівників поштового відомства, яких ми зустріли на своєму шляху, до свого екс-шефа. Відчувалася шана до Володимира Михайловича усіх - від вахтера-охоронця на вході в офіс і до керівників територіальних дирекцій (у той день була велика нарада). І я був гордий за свого земляка...