Лікар-офтальмолог Наталія Мержиєвська: "Секрет успіху – наполеглива праця над собою"

– Розкажіть, будь ласка, про себе. Чому Ви обрали для себе нелегкий шлях лікаря?

– Народилась я в древньому місті Львові. Мої батьки обоє навчались у Львівському лісотехнічному інституті й після закінчення навчання їх відправили на роботу на Костопільщину. Там і пропрацювали все життя. Вчилася я спочатку в тому ж Костополі, а вже 9-10 клас закінчувала у престижній на той час 13-й школі-гімназії міста Рівного. Школу обрала не випадково. Профільним предметом вступних іспитів у медичний інститут була фізика, а моя школа була однією з тих, де поглиблено вивчали фізико-математичні дисципліни. Вже тоді у свої 14-15 років, не маючи жодних лікарських традицій в сім’ї, я чітко знала, що хочу пов’язати своє життя з медициною. Можливо, це було дійсно Боже провидіння.

Я закінчила Чернівецький медичний інститут у 1983 році. Можливо, через свій характер чи з інших генетичних причин, а можливо, тому, що дуже теплі стосунки в мене були з моїм татом, дуже подобалась така більш чоловіча медична галузь – хірургія. Так і свою інтернатуру я проходила по загальній хірургії на базі Костопільської районної лікарні під егідою видатного лікаря-хірурга сучасності пана Петра Кози. Після інтернатури я була направлена в новозбудовану Рівненську центральну районну лікарню, де три роки пропрацювала загальним хірургом. Саме під час цієї роботи опанувала багато дотичних професій – урологію, травматологію та онкологію, але з часом дійшла висновку, що специфіка хірургічної роботи важкувата для жінки. Саме тоді моє життя знову змінилося. Не знаю, може, це теж було Господнім провидінням, а може, так склалися обставини, але тоді звільнилася ставка лікаря-офтальмолога і я вирішила поміняти спеціалізацію на більш вузьку – офтальмологію. Після курсів ще впродовж року я працювала офтальмологом в Рівненській ЦРЛ.

Хочу сказати, що офтальмологія набагато складніша, ніж загальна хірургія. Тому що це перш за все тонка робота. Око настільки мініатюрне та маленьке, що руки лікаря-хірурга мають бути ювелірними.

Далі моя життєва доріжка привела в Рівненську обласну дитячу лікарню, яка на той момент була побудована і лише починала працювати. Там було відкрито і стаціонарне відділення дитячої офтальмології. Завідуюча відділенням Ванда Горка, з якою в нас склалися теплі та дружні стосунки, запропонувала мені роботу в стаціонарі. А який лікар не мріє працювати в стаціонарі? Тому з 1989 року і досі я працюю в обласній лікарні, а в другій половині дня – у власному офтальмологічному центрі, де ми займаємося діагностикою та лікуванням зорових проблем.

– Як Ви наважились на приватну практику?

– У буремний 1992 рік у державі настали великі зміни. Саме ці обставини і власне зміни, яких зазнав соціум, наштовхнули мене на приватний бізнес. Спочатку впродовж чотирьох років я сама була найманим працівником – вела амбулаторний прийом і реабілітаційне лікування органу зору. А пізніше відкрила власний офтальмологічний центр.

– Хто Вас підтримує і дає наснаги та бажання працювати?

– Перш за все, це моя сім’я. Навчання в університеті мені давалось легко. І, мабуть, найщасливіші ті студенти, які під час навчання встигають все: вчитися, відпочивати, будувати сім’ю. Вийшла заміж я дуже рано – наприкінці другого курсу інституту. Чоловік мій теж закінчував Чернівецький медінститут – лікар-хірург. Але так склалося, що наші дороги розійшлися. Тому з 1987 року я розлучена вільна жінка. Маю сина, який теж закінчував Чернівецький інститут. Його дружина вчилась разом з ним. Син працює травматологом РОДЛ, а невістка – лікар-нефролог в РОКЛ. Тому вже можна говорити про сімейну династію. Маю двох онучок – Богдану та Марію. Богданка – школярка, а Марійка лише готується до школи. Ми дружна сім’я, поважаємо своїх батьків. З колишнім чоловіком у нас теж залишились дружні стосунки, і спілкуємось з ним досі.

– У чому Ваш секрет успіху?

– Я не позиціоную себе з точки зору успішності. Всім в житті завдячую Господу, який дав мені дар життя та прекрасних батьків. А цей успіх, який я маю, досягла працею. Причому працею постійною та хронічною і насамперед працею над собою.

Щоб чогось досягти, потрібна мотивація. Треба мати чітко окреслену мрію. Ці мрії можуть мінятися впродовж життя, що дозволяє нам рухатися вперед – досягаючи однієї вершини, йти до іншої. Друге – шлях до цієї мрії. А шлях – це навчання і праця. Успішність саме лікаря в тому, наскільки він любить свою роботу, і його самовіддача. А ще лікар повинен постійно вчитись. Все в суспільстві рухається вперед – все розвивається, приходять нові технології, об’єм знань значно збільшується, треба намагатися за всім встигати. Якщо ми не маємо можливості це зробити на практиці, то принаймні мати інформацію для того, щоб пацієнта направити куди потрібно для вирішення його проблеми.
А ще потрібно урізноманітнювати життя, а не зациклюватись на роботі. Воно має бути цікавим і не має обростати мохом.

– Як проводите свій вільний час?

– Моя робота і спілкування з пацієнтами забирає в мене дуже багато часу, тому я мало проводжу часу з сім’єю. Проте на всі великі та сімейні свята ми ходимо до церкви та збираємось разом на прогулянки. А ще намагаємось зустрічатися в родинному гнізді, у Костополі. Там живе моя мама, а тата, на жаль, поховали нещодавно, і це для мене досі незагоєна рана. Саме батьки виховали в мені стійкість. Вони навчили, що не можна ламатися і потрібно виховувати себе психологічно. Знати оцінку собі, але, звичайно, любити людей.

А ще в тісному графіку я виділяю час для того, щоб удосконалюватися. Коріння моїх обох батьків у Польщі, на жаль, мову польську я знаю дуже поверхнево, тому зараз вирішила вивчити мову досконало і в своєму тісному графіку щотижня виділяю дві години на навчання. А ще мені дуже хотілося б вивчити добре англійську, якою я хоч і спілкуюсь, проте лише на побутовому рівні. А ще я дуже люблю театр, проте не маю часу на нього...

– Якби у Вас був вибір – заново обрати для себе фах, знаючи про те, яка складна та відповідальна робота лікаря, чи обрали б цей шлях знову?

– Нічого в світі змінити неможливо. Те, що я мала бути лікарем – це однозначно. Проте є один момент, який я хотіла би повернути. Колись я регулярно проходила підвищення кваліфікації у Харкові і мені запропонували залишитись в аспірантурі та захистити дисертацію. Тоді так склалося, що я не пішла шляхом викладацької роботи, і це єдиний момент, про який я тепер шкодую. Адже мені подобається спілкуватися з молодими людьми, працювати з інтернами, передавати передати знання молодому поколінню.

Наталія Мержиєвська приймає пацієнтів у "Офтальмологічному центрі Мержиєвської Н.П." за адресою: м. Рівне, вул. Миколи Карнаухова (колишня Мірющенка), 31. Прийом лікаря: з 15 до 18 год. Попередній запис за тел. (097) 343-63-14.

Читати також:

Рівненський лікар Наталія Мержиєвська: “Важливе значення для збереження здоров’я очей у дітей є регулярні консультації у лікаря-офтальмолога”