У місті Здолбунові, що на Рівненщині, бійця Національної гвардії України з батальйону «Донбас» Павла Петренко вперше поховали 4 квітня 2015 року. Тоді весь біль та смуток довелось пережити не лише близьким і рідним людям, а й усьому місту та бойовим побратимам. Вдруге з Павлом прийшли прощатись вже 5 серпня 2018 року, після підтвердження експертизи ДНК, яка довела, що на Краснопольському кладовищі міста Дніпра покоїться частина останків нацгвардійця.



Ще зовсім юний, але такий мужній Павло пішов служити до батальйону «Донбас». За плечима вже мав три роки контрактної служби у полку спецпризначення Збройних Сил України. Контракт про службу у військовому резерві Нацгвардії підписав 14 червня 2014 року, а в липні вже брав участь у бойових діях в зоні АТО, був поранений, але повернувся до строю. 14 серпня того ж року за особисту мужність та героїзм старший солдат Павло Петренко був нагороджений медаллю «За військову службу Україні», але особисто так її і не отримав, не встиг – загинув. «Він говорив мені: бабуся, побачиш, через два тижні повернусь і будемо жити в мирі. Досі йшов…», – згадувала на кладовищі бабця загиблого.

Життя, ще молодого і сповненого сил українського військового, обірвалось 29 серпня у «коридорі смерті» під Іловайськом. Того дня українські військові виходили з міста, яке вже було оточене ворожими військами. Бійці батальйону «Донбас» через брак транспорту вирішили використати місцеву пожежну машину, «забронювавши» її шпалами та мішками з піском. Неподалік села Червоносільського пожежна машина разом з шістьма нацгвардійцями була знищена пострілом з російського танку Т-72 – снаряд влучив у ціль, ніхто не вижив… Останки Павла за тестами ДНК виявили у Запоріжжі і у квітні 2015-го поховали на Ільпінському кладовищі Здолбунова. Чи знали тоді його батьки та два старші брати, що через кілька років їм доведеться пережити це ще раз?.

Цього року стало зрозуміло, що частина рештків тіла загиблого старшого солдата Павла Петренко досі знаходяться на 79-му «військовому» кварталі Краснопольського кладовища Дніпра. Цей факт підтвердила відповідна експертиза. Мама бійця, Ольга Іванівна, прийняла рішення ексгумувати останки сина і перевезти їх до Києва, де їх кремували (із транспортуванням труни допомогли співробітники гуманітарної місії «Евакуація 200» Управління цивільно-військового співробітництва ЗСУ).

3 серпня 2018 року урна з прахом Павла нарешті прибула додому… А у неділю, 5 серпня, відбулася церемонія перепоховання, у який разом із родичами взяли участь його друзі, однокласники та бойові побратими. Шлях від дому до цвинтаря урна з прахом перебувала у руках гвардійця 3-го батальйону 2-ї Галицької бригади. Біля школи, де навчався загиблий, його зустрічали вчителі, там на його честь пролунав останній шкільний дзвоник. У Храмі Святого Івана Богослова віряни молились за упокій загиблого воїна. Пізніше під прощальний салют гвардійці опустили урну у могилу, якій вже понад три роки…
Свій бойовий шлях гвардієць пройшов з честю. Ніщо не поверне матері сина, але тепер її душа буде спокійна – її Павло спочиває з миром як Герой України.

Офіцер групи інформації і комунікації
Молодший лейтенант Аліна Новікова