Наша сьогоднішня історія теж буде особливою. Адже ця жінка обрала для себе важку, на перший погляд, швидше чоловічу професію – хірургію. Але попри це Лілія ТРИФОНЮК ніколи не втрачає жіночності. Впевнена в собі жінка-професіонал – героїня рубрики "Успішні жінки Рівненщини".

– З чим у вас асоціюється така пора року, як весна?

– Весна для мене – це початок чогось нового, теплого та прекрасного. Саме в цю пору року ми відзначаємо особливий жіночий день, коли всі чоловіки говорять нам, жінкам, багато компліментів, дарують подарунки, пишаються нами. Чоловіки цього дня, та і взагалі, намагаються дізнатися істинні бажання жінок, але забувають про те, що для того, щоб зрозуміти жінку, потрібно народитися нею. (Посміхається.)



– Вас без перебільшення можна назвати успішною жінкою, а що особисто ви вкладаєте у поняття "успіх"?

– Для мене робити улюблену справу добре – і є філософією успіху. Так склалося генетично, що я народилась жінкою. (Посміхається.) Обравши хірургічну професію, постійно маю докладати чимало зусиль, щоб бути добрим хірургом і одночасно поза робочим часом не втрачати жіночності.

– Складність хірургії ж не стільки у важкій фізичній праці, скільки у вмінні в критичний момент приймати правильні рішення. Як вам це вдається?

– Так, хірургія – це не лише груба фізична сила. Ця професія потребує чимало мужності у прийнятті рішень, від яких залежить життя людини. Рішучість – це та якість, яка просто необхідна кожному хірургу. А основу лікарської професії становить саме щоденна практика. Тому для того, щоб добре робити свою роботу, необхідно багато працювати і вчитися, дуже багато.

– Якби можна було все змінити, обрали б іншу професію?

– "Лікар – це не професія, це стиль життя", і для мене це справді так. Я нічого не змінила б! Робота хоча і важка, але вона приносить мені задоволення, я готова щоденно докладати максимум зусиль, знань та енергії, щоб бути першокласним спеціалістом. Мені постійно хочеться здобувати нові знання, щоб робити нові операції, запровадити у нашому місті нові ефективні методики, побачені за кордоном.

– Існує стереотип, що хірурги спочатку "ріжуть", а потім думають. Спростуйте цю тезу.

– Насправді операція – це крайній захід, коли людині не можна допомогти іншими методами. Повірте, будь-яке оперативне втручання має етап тривалого планування, окрім екстрених випадків. Навіть у випадках, коли потрібні оперативні втручання, хірурги добре зважують шанси пацієнта бути вилікуваним таким способом та чи переживе він ту чи іншу операцію. В таких випадках вибір зупиняється на тому, що призводить до менш травматичних втручань.

– Чи правда, що хірурги часто мають замість 8-годинного 16-годинний робочий графік? Чи правда, що ваша робота стресова?

– На обидва питання – відповідь "Так". У всіх хірургічних професіях здебільшого графік ненормований, часто ночуємо в лікарні, працюємо у вихідні. Але я переконана, що краще провести 16 годин в операційній, ніж займатись справою, яку ти не любиш. Хірургія – це покликання та самопожертва. Тому це завжди вимагає віддачі часточки себе кожному пацієнту. Хірург досить часто приносить думки та переживання про своїх пацієнтів в позаробочий час. Просто не можна, зачинивши двері кабінету, забути про все і по всіх до наступного робочого дня. Це специфіка професії.

– Знаю, що ви є головою ГО "Всеукраїнська асоціація реконструктивної хірургії". Складно бути жінкою-президентом?

– Звичайно, від ідеї ГО до її реалізації проходить не мало часу, необхідно докласти чимало зусиль. Сподіваюсь, що це добра справа: спробувати в Україні зорганізувати той високий рівень реконструктивної хірургії, який наявний сьогодні в світі, залучити іноземних фахівців до допомоги та співпраці, допомагати організовувати стажування для отримання нових знань і досвіду у професіоналів зі світовим ім’ям. Колеги, в тому числі й чоловіки, а чимало з них перейшло в позицію друзів, надають мені вагому підтримку. Тому бути "жінкою-президентом" з такою підтримкою неважко і дуже приємно!

– А як жінці-хірургу поєднувати інтенсивну роботу і сім’ю? Як особисто вам це вдається?

– Мені пощастило з родиною, друзями. Для мене вони – джерело підтримки та повного розуміння. Медики часто будують своє життя навколо професії, підлаштовуються та коригують свої особисті справи під необхідність бути на роботі. Приємно, що близькі мені люди звикли до частої зміни планів, коли замість відпочинку треба повертатися на роботу. Це сприймається без жодного осуду чи якихось докорів, навпаки з розумінням і в більшості випадків з пропозиціями допомоги: наприклад, підвезти, щоб було швидше або забрати. Тому я щиро вірю, що люди, які "горять" своєю професією, завжди знаходять можливість бути в ній!

– Жінка-хірург поза робочим часом: яка вона?

– Всі ми жінки і всі ми дуже різні! Часу в добі дуже мало, тому необхідно використовувати максимум. Варто завжди викроювати час для того, щоб не забувати, що поза роботою також існує життя. Поза роботою намагаюся не відрізнятись від жінок нехірургічних професій.