На сторінках онлайн-журналу Свои журналістка Юлія Ткаченко опублікувала ексклюзивний фоторепортаж про те, який зараз мають вигляд Іверський жіночий монастир та кладовище на околицях Донецька.

Іверський монастир будувався практично одночасно з новою спорудою Донецького аеропорту імені Сергія Прокоф'єва. Куполи Іверської церкви звели набагато швидше, а коли відзначали урочисте відкриття нового терміналу, в Іверському вже активно йшли служби. Хто ж міг подумати тоді, що на монастир й аеропорт чекатимуть тісно пов’язані долі?

Багатьом подобалася Іверська церква саме через розташування - далеко від міської суєти. Але в 2014 році донеччани зрозуміли, що аеропорт і вокзал - найнебезпечніші місця як для живих, так і покійних...

Через п'ять років Іверський монастир являє собою жахливе видовище, втім, як і ДАП, а заодно і всі прилеглі селища - Жовтневе, Піски, Спартак і безліч невеликих хуторів.





З початку військових дій і до кінця 2015 року тут йшли такі інтенсивні обстріли, що навіть птахи покинули цю територію. Нічого, крім снарядів, тут не літало.

“Я йду до монастиря, - пише журналістка Юля Ткаченко, яка не побоялась ризикнути й стати гідом для українців по окупованому Донецьку. - Зайти туди можна тільки з боку вулиці Стратонавтів, по якій ходив тролейбусний маршрут №10. Зараз єдиний громадський транспорт - це автобус №71. Заїжджати на машині, не знаючи “особливостей” дороги, не можна - прямо в асфальті “заховані” кілька снарядів, та й сама дорога покалічена вибухами”.



Паркан кладовища нагадує решето. Крізь нього відразу видно кладовище, яке представляє в плачевному стані. Ні про який спокій говорити в цьому випадку не можна - вже при вході стає зрозуміло, що кладовище зруйноване повністю.







"Обійшовши головні доріжки кладовища (сходити з них категорично не можна), підходжу до будівлі церкви. Кілька спостережень - тут продовжують ховати! Я нарахувала з десяток свіжих могил".

Та незважаючи на все, кладовище потроху приходить до тями. Наглядачі намагаються знайти камені з портретами, щоб поставити їх на постаменти - так можна впізнати могилу. Зі зруйнованих фрагментів збирають подібності пам'яток. Є кілька могил, де вже лежить нова плитка і встановлені лавки.

Цілих пам'ятників немає взагалі, суцільна гранітна крихта. Відновити їх поки не можуть з різних причин - люди роз'їхалися, каменю такого немає, ну і дійсно стріляють. З дивного - земля біля монастиря оброблена, дерева побілені і навіть висаджені квіти.

“Сам монастир і церква - зруйновані. Не знаю, наскільки це піддається реставрації, адже немає дахів, зруйновано несучі конструкції і всі будівлі виглядають ненадійно. На п'ятому році військового життя, монастир, схоже, оживає - робітники монтують на центральній алеї паркан, навколо посаджені квіти і всі клумби доглянуті. До речі, саме кладовище закрите до відвідування, але люди сюди приходять”, - написала Юлія Ткачук.














За матеріалами svoi.city.