Виставка розказує про 30 людських доль за дротами 11 таборів Третього Райху.

Історії, наведені у виставці, говорять: багато українців не хотіли миритися з роллю пасивних рабів нацизму. У таборах вони формували мережі взаємодопомоги та підпільні організації, навіть, здавалося б,у безнадійних умовах наважувалися на втечі, бунти й повстання, готові були пройти пішки тисячі кілометрів, аби повернутися на Батьківщину.



Нагадаємо, День пам’яті та примирення та День перемоги символізує не тріумф переможців над переможеними, а має бути нагадуванням про страшну катастрофу і застереженням, що не можна розв’язувати складні міжнародні проблеми збройним шляхом, ультиматумами, агресією, анексією. Вона скінчилася і найважливішим її підсумком має бути не перемога, а мир.

Вихідці з України були і в Аушвіці, і в Бухенвальді, і в Дахау, і в Равенсбрюку, в інших концтаборах нацистської Німеччини. Вони розчинилися в морі інших національних груп: «росіян» (громадян СРСР), «поляків», «угорців», «румунів». Через те, що Україна не була незалежною, ми не знаємо, скільки наших співвітчизників пройшли нацистські «млини смерті». Але український вимір концтаборів ілюструють долі українських в’язнів.

Така ж експозиція запрацювала у Києві, Запоріжжі, Чернігові, Херсоні, Сєвєродонецьку, Дніпрі, Кропивницькому та Луцьку. А завтра – у всіх інших обласних центрах.