Сергій Тупальський: "Хочу поширити дух й ідеї "Базальтової скелі" далеко за межі Костопільщини"

Вихованці здобувають для Рівненщині медалі всеукраїнських та міжнародних турнірів з греко-римської боротьби. Тренуються у клубі близько сотні хлопців з Костополю та сіл навколо. При цьому більшість з них — діти з малозабезпечених родин, з родин без батька чи матері.

Про те, як вдалося досягнути таких результатів та про майбутні плани клубу розповів його співзасновник Сергій Тупальський.

Сергію Васильовичу, у лютому цього року "Базальтова скеля" провела в Костополі великий турнір з греко-римської боротьби. Для міста це була значна подія…

Сергій Тупальський (СТ): Так, організувати Другий Відкритий турнір ДЮСШ "Олімпієць" з греко-римської боротьби серед молодших юнаків для Костопільського спортивного клубу "Базальтова скеля" було справжнім викликом. Адже цього разу у Костополі зібралися майже 200 юних борців зі всієї України, а також з Білорусі. Плюс тренери, судді.

Ми дуже багато працювали, щоб все пройшло без накладок. Так і вийшло. У місті відбулася, як Ви сказали, значна спортивна подія.



Для нас всіх, тренерів та вихованців "Базальтової скелі" це був також чудовий досвід. За останній час ми провели у Костополі вже три турніри, два з яких міжнародні. Проведення наступного подібного заходу залежить від графіку змагань в Україні та за кордоном, планів Федерації греко-римської боротьби України. Але стратегією розвитку "Базальтової скелі" передбачено подальша участь в організації й проведенні подібних та навіть більших за масштабом заходів.

Метою діяльності клубу є створення можливостей для заняття спортом для дітей у невеличких містах та селах. Я народився у Малому Мидську, і в моєму дитинстві не було місця для тренувань. Тому я поставив собі за мету створення такого спортклубу для нового покоління. Можливості, які я прагнув зробити, – це не тільки тренувальна зала та тренери. Можливість – це ще мотивація, це інформація для дітей та дорослих про той потенціал, який відкриває в людині греко-римська боротьба.

До речі, кажуть, що зараз до клубу вже не потрапити – нема місць?

СТ: Це не зовсім так. Існуюча інфраструктура дійсно не дозволяє нам зараз прийняти одразу багато нових вихованців. Але у кожному випадку, коли дитина приходить до нас, ми оцінюємо її потенціал у цьому виді спорту, оцінюємо, з якої родини дитина. Якщо ситуація така, що дитині потрібна підтримка, яку вона не може отримати в родині, ми можемо зробити виняток.
Сьогодні тренування постійно відбуваються у трьох селах Костопільського району — Мирному, Яполоті, Малому Мидську, а також у Костополі. І мої однодумці — тренери Юрій Семигута та Дмитро Артюх, з якими ми засновували клуб, працюють з самого ранку і до пізнього вечора.



Ми також працюємо, щоб збільшити наші інфраструктурні можливості, шукаємо нових тренерів. Нам є, куди зростати. І ми будемо боротися, щоб дати дітям Костопільщини можливість займатися спортом.

Як казав великий Тарас Шевченко: "Борітеся — поборете! Вам Бог помагає!"

А чому саме греко-римська боротьба?

СТ: Я сам багато років займаюся боротьбою. Цей вид спорту багато в чому допоміг мені на життєвому шляху. Так, вона — важка, виснажлива, потребує систематичних тренувань. Але цей спорт, як ніякий інший, загартовує м’язи та характер, вчить терпінню, цілеспрямованості, вмінню до останнього боротися і досягати перемоги.

На своїй посаді мені постійно доводиться боротися з корупцією. І це не міфічна "боротьба", це реальне протистояння з сильним супротивником, який має фінансові ресурси, зв'язки у владних кабінетах та вміє жорстко тиснути на тих, хто заважає контрабандним схемам. Але перше, чому ти вчишся у греко-римській боротьбі – не боятися свого супротивника, навіть набагато сильнішого за тебе. І далі відбувається наступне: спочатку вони не вірять, що ти вирішив боротися, потім починають поважати, а потім ти перемагаєш. Тому моє професійне кредо – боротися!

І я вважаю, що подібні якості та навички необхідні будь-які людині. А в першу чергу – дітям, які опинилися у складній життєвій ситуації.



Я є батьком двох дітей. І бачу, наскільки просто сьогодні може бути травмована особистість дитини у шкільному колективі, на вулиці чи в Інтернеті. Всі діти хочуть відчувати себе сильними, захищеними, викликати повагу однолітків та дорослих. Але якщо трапляється якась біда, для дитини це важкий удар. Вона може зламатися.

Ми в кожному з наших учнів бачимо людину, яка у майбутньому вмітиме досягати своїх цілей. Ми допомагаємо їм побачити ці можливості і свій потенціал. Навіть якщо в подальшому дитина не пов’яже своє життя з професійним спортом, це буде перша сходинка у чомусь іншому. Адже спортивний зал навчить їх працювати та йти до мети, досягати успіху у тому, що буде цікаво їм особисто.

До того ж, для дітей – це можливість поїздити по різних куточках України, та навіть потрапити за кордон. Вже неодноразово вихованці "Базальтової скелі" були на чемпіонатах у Польщі, Білорусі та Німеччині. Вони спілкуються з видатними тренерами та спортсменами, переймають їх досвід. Це постійний розвиток.

А чи не має в Вас планів розширити перелік видів спорту?

СТ: У нас з командою є амбітний план створити на Рівненщині великий спортивний інтернат з розвинутою логістикою, щоб діти з навіть найвіддаленіших сіл могли тренуватися в ньому. І звичайно, видів спорту в такому закладі має бути більше. З нашої точки зору, це мають бути, так би мовити, традиційні для українців види спорту: боротьба, бокс, футбол.

Але справа не тільки у кількості видів спорту. Зараз у "Базальтовій скелі" наші хлопці відчувають себе однією великою командою. Командою сильних дітей та юнаків. Вони популяризують спорт серед однолітків — ведуть сторінку у Facebook, де розповідають про свої успіхи та мотивують брати приклад. Вони підтримують один одного, як у справжньому братстві. Вони мотивують навіть мене — ні в якому разі не забувати про спорт, незважаючи на щільний графік.

Зберегти цей дух, настрій і поширити його ідеї далеко за межами Костопільщини – це наша мета.

Наші діти повинні зростати переможцями, вміти не здаватися, вміти йти до перемоги. Завдання кожного дорослого – допомогти їм навчитися цьому. Тоді й діти, коли подорослішають, будуть допомагати нам.