Хоробрість українських воїнів надихнула юнку на вірші

Володимира Стефанчук надіслала свої вірші:

"Я живу в с.Кричка Богородчанського району Івано-Франківської області. Навчаюся в 11 класі. Мене надихає сила і дух наших воїнів. Саме це спонукало мене ще в 2014 році написати свої перші рядки. Глибоко переживаю все що відбувається на сході", - розповідає дівчина.

Друкуємо вірші Володимири Стефанчук в авторській редакції.

Війна

Я думала війна ніколи не прийде,
Мене за руку не візьме
Й стоять не буде за плечами
З своїми гострими мечами.

Я думала вона - це не так страшно,
Це лиш погрози. Боятись її нащо?
Але коли відчула, що навкруги все валиться,
Хотіла щоб ми з нею ніколи й не зналися.

А я її просила:"Стій! Не йди сюди.
Там діти граються й сміються,
Прошу, будь ласка, дім мій не пали,
Сюди ще мають ластівки вернуться.

Війна, скажи мені, благаю
Для тебе що зробити маю,
Щоб ти пішла назад назавжди,
Скажи мені, не ховай правди!"

Війна мене не слухала, не чула,
На мене й голови не повернула,
Як горда пані далі прямувала,
І все навколо себе руйнувала.

Скажи, війна, яка ціна тобі потрібна,
Якого скарбу милість твоя гідна?
Ти в мене татка вже забрала,
І смерті в руки передала.

Хіба мене одну осиротила,
І просто без домівки залишила.
Забрала все що було навкруги?
Будь ласка зі мною ти поговори.

Ну скільки крові ще пролити треба
Ну скільки сліз ще линутиме з неба,
Скільки життів в безодню ще піде,
Кого твоя рука тут не мине?

Тоді по твоєму хай буде так
І всі ми проти тебе станемо, однак,
Кінець колись прийде тобі,
Шкода, тепер не віриш ти мені.

***

Я не можу сприйняти ніяк,
Як це сталося і що нам робити,
Як загинув молодий юнак,
А йому так хотілося жити.
Як на кожній зустрічі важливій
Фальшива посмішка, а в душі злість.
Як в кожній фразі гарній та брехливій
Нам часто згадують, що ти тут гість.
Ми в кожному знайдем чомусь вину,
А в собі її ми й не шукали,
І через що так, і чому,
Ніде й ні в кого не питали.
Як жити в ненависті вічно,
Не знаю. І знати не бажаю,
Але гинуть люди трагічно
На війні, причини якої не знаю.
І кожне життя, то є зірка,
І кожне життя, то вогонь,
Зі смертю зів'янула квітка,
Від неї ти Боже боронь.
Хай завжди душа буде чиста,
І серце позбудеться зла —
Тоді Україна барвиста
Розквітне й цвістиме вона.
Я не можу сприйняти чомусь,
Як це сталося і що нам робити,
І немає вже сили комусь
Та Вкраїну нам треба звільнити.
І так багато питань,
А відповідей немає.
Чому загинув молодий юнак,
А його ж мати вдома чекає.

***

З давніх-давен ходили тут пшеницю жати,
Косили трави і землі орали,
Своїх дітей чекала вдома мати
І всі когось у вікна виглядали.
Сіріло небо з кожним днем,
І сонце менше все світило,
Аж поки не загорілося вогнем,
Усе оте що наболіло.
За часів Русі Вкраїни
Багато звершень відбулось,
А тепер в душі руїни —
Скільки то крові пролилось.
За свободу й волю нашу
За незалежність і життя,
Життя моєї батьківщини
І за вороже небуття.
Ще слава гетьманів греміла
І славна наша Україна
Гордилась рідними синами
А потім вмилася сльозами.
Роки, століття пропливали,
І різні люди панували,
А ріки кров'ю наповнялись,
А вороги тільки всміхались.
І далі тихо час спливав,
Народ все більше поставав
І домоглись того чого хотіли,
Ми стати незалежними, зуміли.
Немає неможливого на світі,
Немає страху — це тільки брехня,
Бо мрії що душею обігріті
Колись утіляться в життя.

Якщо бажаєте опублікувати свої літературні твори на порталі ogo.ua у рубриці “Від читачів”, надсилайте листи на пошту info@ogo.ua. В тексті листа зазначте інформацію про себе, яку хочете повідомити читачу. Також зазначте, чи дійсно саме ви є автором цих творів. До розгляду не приймаються твори, які пропагують насилля, міжрелігійну, міжрасову та міжнаціональну ненависть, а також плагіат (чужий твір з привласненим авторством). У темі листа вкажіть: “літературний доробок для ОГО”. До друку приймається не більше 5 віршованих творів або 1 прозовий (обсягом не більше 3 сторінки).