Ганна МАКСИМОВИЧ надіслала такий лист:

День захисника України – велике і величне українське національне свято, в сутність якого закладені найвищі державні та людські цінності: незалежність держави, військові звитяги і традиції, боротьба за свободу і право на вільне життя, вшанування мужності та героїзму, слава і пам'ять, честь і гідність тощо; адже багато поколінь нашого народу, починаючи ще з княжої доби, змушені були захищати рідну землю від ворогів. Жорстокі і люті вороги нищили Україну, українців і все українське: вбивали, спалювали, відправляли на каторги, морили голодом. Та Україна була, є і буде завжди! Бо в наших серцях горить вогонь свободи і пломеніє непереможний внутрішній стержень - триєдина сила: сила тіла, сила духу і сила розуму, яку ніхто і ніколи не переможе.Ось і тепер, живемо в час, коли ціною свого життя і здоров’я найкращі наші сини і дочки захищають свободу і незалежність України. Ця брутальна війна вже забрала тисячі життів, покалічила тисячі людських доль, осиротила тисячі дітей. Та ми не програли, бо захист Батьківщини став справою кожного українця, а наші солдати та офіцери демонструють дивовижну мужність і подвиги, яких ще досі не знав світ. Тож віддаймо дань пошани, вдячності і пам’яті захисникам нашої держави.

Вітаю, дорогі наші, з Днем захисника України! Бажаю всіх небесних і земних благ. Станьмо пліч-о-пліч, об’єднаймося і єдиною силою доведімо нашу справу до переможного кінця!

А також Ганна Максимович долучила свої вірші:


Ти - захисник

Є така професія – землю захищати,
Той куточок всесвіту, де зростила мати,
Де кохана дівчина вперше цілувала,
Де маленька донечка «таточку» сказала.

Хто зможе нашу Україну
Оборонити, вберегти?
Хто захистить в лиху годину,
Якщо не ти, якщо не ти?

Є така професія – землю захищати,
На котрій трудився вік сивочолий тато,
Землю, що колосячко щедро наливає,
Землю, що під зорями росами сіяє!

Хто зможе нашу Україну
Оборонити, вберегти?
Хто захистить в лиху годину,
Якщо не ти, якщо не ти?

Є така професія – землю захищати,
Щоб спокійним сном змогли діти засинати,
Щоб у гніздах виросли сильні лелечата,
Щоб добром наповнилась українська хата.

Хто зможе нашу Україну
Оборонити, вберегти?
Хто захистить в лиху годину,
Якщо не ти, якщо не ти?

Є така професія – землю захищати,
За свободу, славу й честь і до зброї стати.
Щоб у рідній стороні правда процвітала,
Щоб вкраїнська сила й міць ворога здолала.

Хто зможе нашу Україну
Оборонити, вберегти?
Хто захистить в лиху годину,
Якщо не ти, якщо не ти?

Стежина

Я народився в Україні,
На цій землі я виростав,
На цій прекрасній, солов’їній
Свою стежину протоптав.
Стежиною ходив до школи,
Частенько з друзями гуляв,
Біг вечорами через поле
До дівчини, яку кохав.
Тут мати вишила сорочку,
Тут чоловіком справжнім став
І свого первістка-синочка
На руки вперше тут узяв.

Та серце краяли тривоги –
Кордони ворог перейшов.
Я поклонився мамі в ноги,
Свій захищати край пішов.
Громадою до зброї стали
Досвідчені й ще молоді
І як герої захищали
Висоти й точки бойові.

Я не боюся, що загину
Бо точно знаю, що мій син
Свою топтатиме стежину,
Свій захищатиме почин.
Стежиною ітиме в школу,
Гуляти з друзями піде
І до дівчини через поле,
Яку коханою назве.

А потім внук, а потім правнук,
Праправнук і його сини -
Не буде роду переводу
Із давнини до далини.

З руїни встане Україна,
Як сад вишневий розцвіте.
І об’єднається родина

Й життям щасливим заживе.
І стане сильною Вкраїна!
Щоб жоден ворог вже не зміг
Мою стежину сплюндрувати,
На мій потрапити поріг.


Бойовий офіцер

Ти в боях гартував силу волі і дух,
Із сумлінням звіряв кожен крок, кожен рух,
Не боявся вогню у горнилі війни,
За тобою пішли кращі доньки й сини.

Бойовий офіцере! На скронях сивина!
У душі залишила чорні шрами війна.

Ти безліч разів із солдатом вмирав
І безліч разів ти його рятував,
І стискалось у грудях серце не раз,
Як з надривом кричав: «Ти живи! Це наказ!»

На летовищі ти до останку стояв,
В Іловайськім котлі вірних друзів втрачав.
І лицем до землі, і лицем до небес,
Від вогню помирав, із вогню ти воскрес!

Бойовий офіцере! На скронях сивина!
У душі залишила чорні шрами війна.

Ти безліч разів із солдатом вмирав
І безліч разів ти його рятував,
І стискалось у грудях серце не раз,
Як з надривом кричав: «Ти живи! Це наказ!»

Підписуйтесь на новини "ОГО" у соцмережі Facebook та у Telegram