Олександра Жуковська: “Шлях свободи та відповідальності”

— Олександро Юріївно, до того як стати суддею, ви працювали в прокуратурі. Що спонукало вас змінити роботу?

— Мені потрібна була незалежність у прийнятті рішень в сфері захисту людських прав, а також відсутність керівництва. Мета досягнута, і це основна перевага професії: суддя ухвалює рішення самостійно і начальства над ним немає. Одночасно, через усвідомлення великого рівня відповідальності та щоденну концентрацію негативних емоцій у процесах, найбільший недолік для судді — це надмірне психоемоційне навантаження.



— Пані Олександро, розкажіть, будь ласка, про "Урок Справедливості". Що це за уроки та хто вам допомагає у їх проведенні?

— Ці уроки створила “Асоціація розвитку суддівського самоврядування", тому велика повага авторам. Їх також підтримує Рада суддів України. Доки я без повноважень і позбавлена основної своєї функції — здійснення правосуддя, то вирішила долучитись і зайнятись просвітництвом. Скористалась нагодою і присвячую час дітям. Читаю лекції студентам і проводжу уроки школярам у Дубенському міськрайонному суді Рівненської області. Всі ці заняття-екскурсії, звичайно, безкоштовні. Але от нещодавно навіть "Урок Справедливості" виставили як лот від нашого суду на благодійному аукціоні. Уявляєте, його купили за 1500 гривень, а гроші пішли на слуховий апарат для однієї чарівної дівчинки!



Змістовні, доступні та цікаві розповіді про справедливість, про права, обов’язки і відповідальність, про суд і судову владу та символи поєдную з повчальними мультфільмами. Всі дітки пробують себе в ролі суддів: аналізують аргументи, зважують докази, визначають, яке право необхідно захистити, а яке — обмежити, тобто вчаться приймати рішення. Також дітки долучаються до дитячого правового клубу "Справедливці". Всі отримують подарунки: кожен учень — наліпки "Справедливець" і пам’ятки про права, диплом — на клас, а вчитель — книжечку ще із 10 завданнями для дітей (там є методика викладання уроку й короткі пояснення). Сподіваюсь, завдяки такій акції у дітей загостриться почуття справедливості й вони виростуть правосвідомими громадянами. Багато хто поєднує "Урок Справедливості" з відвідинами Дубенського замку. Дітям незабутні емоції гарантовані! За останні два місяці у нашому Дубенському міськрайонному суді побувало близько 1500 дітей. Зараз ми призупиняємо прийом гостей до середини січня чи початку лютого, бо почався ремонт у суді і фізично немає можливості розміщувати велику кількість людей. Але оскільки слухачам подобається, безліч позитивних відгуків від вчителів, учнів та їхніх батьків, то після завершення ремонтних робіт акція в нашому суді триватиме далі. Та і я сама отримую величезне задоволення від спілкування з учнями, їх батьками і викладачами, а також зі студентами. Місцеві дубенські студенти з Університету "Україна", з Дубенського коледжу культури і мистецтв РДГУ та Мирогощанського аграрного технікуму також приходять до нас у суд на лекції — повчитись і поспілкуватись. Навіть не уявляла, що викладання може так мені подобатись! Відкрилось якесь нове дихання!



— Продовжуючи розмову, давайте поговоримо про переваги та недоліки суддівської професії. Почнемо з переваг суддівства.

— Перша перевага, яка спадає на думку: хвороба Альцгеймера не загрожує, бо щодня вирішуєш кільканадцять ребусів. Хоча, цей плюс підходить для всіх правничих професій.

Друга перевага для суддів без сім’ї: можна економити на житлі, оскільки жити доведеться на роботі. Мабуть, твердження актуальне і для молодих адвокатів та прокурорів.

До плюсів ми з колегами також відносимо:

1) велику суспільну користь професії;
2) можливість відновлювати справедливість, від чого отримуєш моральне задоволення;
3) особливо яскраві позитивні емоції викликають успішно завершені справи про усиновлення дітей;
4) цікаве коло професійного спілкування, адже в більшості судді — це високоінтелектуальні люди;
5) не одноманітність, бо всі справи різні й суддям нудно не буває, мозок постійно у пошуках шляхів вирішення чергової загадки;
6) самовдосконалення, оскільки судді навчаються впродовж усієї кар’єри;
7) достатньо висока заробітна плата, якщо порівнювати з державним, а не приватним сектором;
8) можливість відставки через 20 років роботи з пожиттєвим утриманням.
Самостійність, але самотність, — ось що отримують судді в аспекті професійної діяльності.



— Кожному судді, напевно, загрожує емоційне вигорання, пропускаючи чужі біди через серце?

— Суддя щодня вирішує велику кількість спорів різноманітної складності. Останнє слово завжди за судом. Коли рішення набуває законної сили, воно стає обов’язковим. І у більшості випадків є задоволені переможці та розчаровані переможені. Через це практично завжди суддя в епіцентрі людського горя, гніву, проявів душевної ницості. Особливо складно у справах, що стосуються інтересів дітей. Як би не ховався за бездушною маскою в процесі, а себе не обманеш, бо все одно чужу біду пропускаєш через своє серце. На цьому шляху втрачаєш і друзів, коло спілкування різко звужується. Якщо хочеш відпочити, то так, щоб тебе ніхто не бачив, подалі від місця роботи. Серед суддів немає корпоративізму в хорошому сенсі цього слова. Стаючи суддею, ти більше не розраховуєш на руку допомоги від колеги. Бо специфіка роботи така, що кожен суддя сам по собі, індивідуаліст. Можна спитати думку іншого судді з правового питання. Але рішення ухвалюватимеш сам і сам за нього відповідатимеш. Також судді добровільно беруть на себе ряд етичних обмежень і мають контролювати свою поведінку не лише на роботі, а й за її межами. Все це в комплексі дійсно призводить до емоційного вигорання. Але багато суддів мають якесь хобі, що дозволяє емоційно розвантажуватись і тримати себе в формі: спорт, малювання картин, написання віршів та багато іншого. Я, наприклад, захоплююсь кондитерським мистецтвом.

— Олександро Юріївно, давайте перерахуємо недоліки суддівства, звичайно, крім надмірного психоемоційного навантаження.

— Недоліків також вистачає:

1) постійне реформування судової влади, що призвело до нестабільності системи та невпевненості суддів у завтрашньому дні;
2) політика приниження авторитету судової влади й відсутність дієвих механізмів відповідальності за це, що сформувало автоматичну ненависть від частини населення лише за ознакою належності людини до професії судді;
3) регулярні намагання посягнути на гарантії незалежності судової влади зі сторони інших двох влад, що виснажує і шкодить не лише професії судді, а й суспільству в цілому;
4) відсутність відчуття безпеки, оскільки адекватного захисту судді від держави не отримують;
5) непоодинокі спроби тиску на суддів;
6) надвелике робоче навантаження, яке судді фізично не здатні виконати, за що перебувають під загрозою збільшення помилок через виснаження і дисциплінарну відповідальність;
7) окрім безпосередньої роботи, судді змушені проходити ще різноманітні люстрації, оцінювання, тестування, співбесіди, анкетування, перевірки лише заради доведення, що здатен робити те, що і так робиш. Відмова від участі у нових і нових подібних процедурах призводить до втрати суддівських повноважень, — в цьому є схожість і з іншими юридичними професіями державного сектору;
8) не лише судді під пильним контролем держави та громадськості, а й члени сім’ї та навіть близькі особи, що часто призводить до проблем в особистому житті;
9) поза межами роботи й у вільний час для судді все одно діє великий ряд обмежень, тому відпочинок також доводиться контролювати;
10) через добровільні етичні обмеження суддів та контроль за членами сім’ї та близькими особами, робота по суті не відділяється від приватного життя, що збільшує кількість випадків емоційного вигорання серед суддів;
11) складний доступ до професії судді, на що потрібно витратити декілька років життя.

— Чому ж юристи так прагнуть стати суддями й залишаються у професії, незважаючи на численні недоліки?

— Мабуть, у кожного буде своя відповідь на це питання. Але… той, хто один раз побачив дитячі очі, які сяють від щастя, бо тепер є батьки… хто почув від людини тихе: "Ваша честь, дякую вам за справедливість"… не може відмовитись від цього відчуття всеохоплюючого морального задоволення. Жоден негатив чи недолік не переб’є переваги споглядати результати твого особистого незалежного вкладу у відновлення справедливості.

— Про що ви мрієте?

— Одна молода, але не менш мудра колега з першої інстанції, запропонувала замість вислову "самостійність, але самотність" застосувати "незалежність, але згуртованість". І я мрію побачити той день, коли основні мінуси зникнуть із суддівського життя, а її слова виявляться пророчими. Бо більшість суддів — це надзвичайно сильні люди, які достойні поваги й довіри суспільства, адже присвятили своє життя відновленню справедливості.