Особливе освячення свічок – відносно нова традиція, яка поширилася на наших землях з XVII століття. Її основоположником вважають Київського митрополита і святителя Петра Могилу, який у своєму відомому «Требнику» 1646-го року помістив кілька нових чинопослідувань, серед яких був і Чин благословіння та освячення свічок на Стрітення Господнє. Загалом ця традиція походить зі стародавнього звичаю влаштовувати в день свята Стрітення хід містом із запаленими світильниками, які благословлялися священниками. Ця процесія символізувала входження Господа Ісуса Христа – Світла світу – до Єрусалимського храму. А символічний зміст цього полягав у тому, щоби нагадати про Світло Христове, яке просвітлює всіх.

Про «стрітенські» свічки побутує багато різних народних переказів та забобонів, їм приписують різноманітні «магічні» властивості «оберегу» від грому, блискавки, пожежі, вроків та ін. Однак, таке забобонне ставлення до свічок немає жодного стосунку до церковного вчення і є проявом маловір’я. Не можна наділяти будь-яку річ надприродною силою, бо це гріх марновірства, що є одночасним порушенням перших двох заповідей Божих. Свічка є символом полум’яної віри християн у Господа нашого Ісуса Христа. І щонайменше дивно більшу віру та надію покладати на предмет, аніж на Бога.

Свічка може бути для нас лише видимим символом нашої щирої, чистої, правдивої віри та молитви до Бога, Якого ми просимо про допомогу й силу для подальшої боротьби з гріхом у самих собі та довкола нас. У молитвах на освячення свічок на свято Стрітення прохають про те, щоб, як запалені свічки своїм світлом розганяють нічний морок, так і наші душі, просвічені Духом Святим, нехай уникають гріховної пітьми (сліпоти). Недарма слово «стрітення» означає «зустріч», тож головне міркування цього свята має бути не про освячення свічок чи води, а про те, чи готове наше серце відкритися назустріч Господу.