Однією із головних загроз національній безпеці України в контексті місцевих виборів вважався потенційний реванш проросійських політичних проєктів. Чи дійсно попередні результати виборів можуть свідчити про такий реванш? Якщо так, то чому цей реванш став можливим?

Кого в Україні зараховують до когорти проросійських сил?

В останні роки український політичний простір став чітко фрагментований. Лінією цієї фрагментації стало ставлення політичних партій до таких питань, як одно чи двомовність, Росія чи Європа, НАТО чи позаблоковий статус та деякі інші. За таким поділом до проросійських політичних проєктів стали зараховувати залишки колишньої Партії Регіонів, яка розпалася після Революції Гідності.

Соціологічні опитування, проведені в останній місяць до дня місцевих виборів, дають нам можливість відтворити палітру політичних сил проросійського спрямування. Найімовірніші шанси отримати мандати депутатів місцевих рад мали такі партії: Опозиційна платформа - «За життя» (ОПЗЖ) (12,6% потенційних голосів виборців), «Наш край» (4,0%), партія Шарія ( 2,6%), «Перемога Пальчевського» (1,6%).

Що показали попередні результати?

Поки немає агрегованих офіційних результатів від ЦВК, ми можемо користуватися лише попередньою інформацією, отриманою за результати екзит-полів, даних територіальних виборчих комісій чи паралельногго підрахунку штабів політичних сил. Серед показових результатів – очікувана перемога ОПЗЖ до місцевих та обласних рад Сходу та Півдня України, та їх представництво в багатьох інших місцевих радах по території України (результати різняться, але за виключенням Сходу та Півдня, представники ОПЗЖ не матимуть серйозного впливу на прийняття рішень). Своє представництво (також переважно на Сході та Півдні України) здобули інші проросійські сили – партія Шарія та «Наш край».

В контексті можливого проросійського реваншу, потрібно відмітити ще один важливий підсумок місцевих виборів. Реформа місцевого самоврядування, яка стартувала за часів президенства П. Порошенка, надала масштабні можливості та ресурси місцевим громадам. Проте, особливості політичної культури українців, в значній мірі нівелювали потенційні переваги децентралізації. Відсутність ефективного контролю за діяльністю місцевих еліт, слабка явка на вибори (набагато менша, ніж 2015 року) дозволили сформуватися системі «місцевого феодалізму» в Україні.

З 2015 року місцеві еліти тільки укріпили свій статус регіонального гегемона. Найяскравішими представниками таких «феодалів» можна вважати Г. Кернеса та його партію «Блок Кернеса – успішний Харків» (м. Харків та Харківська область); Г. Труханова та його партію «Довіряй ділам» ( м. Одеса та Одеська область); В. Буряка та його «Партія Володимира Буряка «Єднання» (м. Запоріжжя та Запорізька область) та інші. Ці діючі мери перемогли на виборах з великим відривом від найближчих кандидатів (в м. Одеса буде другий тур, але кандидат-переможець уже відомий де-факто) та провели свої партії до місцевих рад.

В своїй передвиборчій риториці ці кандидати та їх партії також часто зловживали проросійськими гаслами. Тому, враховуючи, що у місцевих та обласних радах будуть мати свої представництва ОПЗЖ, партія Шарія, зберігається імовірність утворення партійної більшості з проросійськими поглядами. Це може становити вибухову суміш, особливо в регіонах, які за планом В. Путіна мали стати основою формування так званого проєкту Новоросії.

Замість висновку. Чи дійсно ми спостерігаємо реванш проросійських політичних сил?

Якщо коротко – ні. Захмарні результати В. Зеленського у другому турі президентських виборів у 2019 році (73,22% голосів виборців) багатьох людей могли ввести в оману. Вважалося, що перемога Зеленського (а потім і його партії) у східних та південних областях України свідчать про тектонічні зрушення у процесі формування нової України.

Обіцяні В. Зеленським швидке завершення війни з РФ та інші зміни (переважно соціального спрямування) не були реалізовані. Від так, той електорат, що у 2019 році підтримав В. Зеленського на президентських виборах, у 2020 році повернувся до своїх звичних уподобань. Зараз складно точно порахувати кількість такого електорату, але його обриси зрозумілі – це громадяни України, які симпатизують проросійському порядку денному. І хоча, серед цієї частини українців є різні підгрупи (відверті прихильники В. Путіна, ті кого називають «совєтськими» людьми), об’єднує їх єдине – це не сприйняття тієї України, яка утворилася після Революції Гідності. Їх електоральний вибір очевидний, адже вони ніколи не підтримають «мову, віру, армію».
Отже, сьогодні ми спостерігаємо не реванш проросійських сил, а програш президентської партії «Слуга народу». Ситуація відкотилася на декілька років назад, зберігаючи потенціал подальшої поляризації суспільства.

Кардаш Сергій,
викладач кафедри політології та національної безпеки,
Національний університет «Острозька академія»