Повернувся з полону, аби прославити Україну: історія бійця з Рівненщини

Вони вимушені терпіти полон та знущання від катів свого народу, недоїдати, перебувати в жахливих умовах з надією на обмін та швидке повернення додому. І вже тут знаходять нове натхнення для життя, розвитку та служінню своїй країні. Такі Герої живуть серед нас і часто надихають навіть цивільних рухатися вперед, вірити в себе та не зупинятись на пів шляху.

27—річний Дмитро Полов’ян з Квасилова зараз відновлюється після травми, спілкується з учнями рідного ліцею, удосконалюється в новому виду спорту. А ще кілька місяців тому захищав прапор України на “Іграх Нескорених” у Німеччині, вижив в російському полоні і боронив рідну землю.



Мама нашого захисника Олена Полов’ян розповідає про сина, як про надзвичайно розумного і розвинутого інтелектуала. Дмитро вільно розмовляє кількома іноземними мовами — англійською та німецькою, веде здоровий спосіб життя. Активний молодик ніколи не міг лишатися осторонь, тож коли розпочалось повномасштабне вторгнення самостійно пішов проситися до війська. Дмитро мав травму, тож вважався непридатним до служби, проте наполегливий юнак все ж домігся свого й уже 17 березня 2022 року пішов на війну. Серед побратимів в 46 окремій аеромобільній бригаді ДШВ отримав позивний “Ромео”.

Страх незнання огорнув родину з 18 липня минулого року, адже Дмитро перестав виходити на зв’язок. Наш Герой із побратимами потрапили під ворожий обстріл під час виконання бойового завдання. Куля ворога вразила хребет квасилівчанина, від чого його паралізувало. Тож наш захисник залишився лежати на полі бою. Знайшли його окупанти та полонили.



Пережити усі труднощі російського полону допомогла присяга десантників, яку Дмитро постійно собі повторював: "Я ніколи не прийму поразки, я ніколи не спасую перед труднощами”. Та найважче, каже, було перенести не знущання ворога, його жорстке ставлення, а неможливість повноцінно керувати власним тілом:

“Тож я постійно в голові вибудовував сценарії на майбутнє, продумував, що я буду робити, коли повернуся з полону, як буду проходити реабілітацію, зможу повноцінно рухатись, стану в стрій та повернусь до своїх побратимів.”

Дмитра обміняли разом із 19 іншими українськими воїнами 13 жовтня 2022 року. Спершу він знаходився у Запоріжжі в край важкому стані, а за тим була тривала реабілітація у багатьох лікарнях та містах. Під час перебування у одному із закладів у Львові до Дмитра приїхав його бойовий товариш, який вже брав участь в “Іграх нескорених” — це спортивні змагання для ветеранів і військовослужбовців, які отримали травми чи поранення під час служби.

“Він запропонував спробувати сили в “Іграх нескорених”, але я цю пропозицію пропустив повз вуха, бо ж пріоритетом для мене було стати на ноги і почати реабілітацію. Та врешті вирішив спробувати. В свої сили не вірив, хотів лише взяти участь, але після першого запливу побачив, що показую непоганий результат, тож відступати не міг. Врешті разом із командою України поїхав до Дюсельдорфу, де цього року проходили “Ігри нескорених”,” - розповідає Захисник та спортсмен.



Разом із квасилівчанином Рівненщину цьогоріч представляли також Олександр Будько та Семен Лагун. І Олександр і Дмитро повернулися додому з медалями з плавання — срібло і бронза в одного та дві бронзи в другого.

“Відчуття, коли виходиш на сцену, мені були подібні до тих, як ідеш в бій. У мене були сумніви, що погано виступлю, але потім згадав: ти в бою не відступав, отже, і тут не повинен. Просто пішов і проплив. І знову допомогла клятва десантника: я ніколи не прийму поразки, я ніколи не спасую перед труднощами," - каже воїн.

Дмитро подолав 50 метрів на спині за 1:17.08. А з результатом 1:10.71 на тій самій дистанції він виборов ще одну «бронзу» у другому фіналі брасом категорії ISB (вона передбачає участь спортсменів із ураженням нижніх кінцівок).

Після повернення з Німеччини Дмитро Полов’ян продовжує реабілітацію, не покидає також плавання та іще один вид спорту — стрільбу з лука, яку спробував під час підготовки до змагань. Каже, що тепер це його нова пристрасть. Тож навіть придбав собі лук та практикується стріляти у вільний час на базі Клеванського госпіталю, дн є спеціально обладнана для цього ділянка.



“Там можна повправлятися, навіть підключати інших. Я стараюся долучати до цієї справи поранених військових, щоб у них не було депресії. Бо легко можна опустити руки, але вони повинні знати, що на пораненні життя не закінчується, є куди рухатись, розвиватись і рости!” - переконаний нескорений Дмитро Полов’ян.