Рівненський Че Гевара - Андрій Ляшук [+ІНТЕРВ'Ю]

Зізнаюся чесно: мені було лячно. Лячно тому, що я давно не писала. Давно не проводила “тет-а-тети”. Давно не провокувала людей на відвертість... Можливо, тому після річної перерви вирішила відновити цю рубрику саме з Андрієм Ляшуком. З ним легко і весело спілкуватися, з ним цікаво обговорювати книги та музику.
Так творча ж особистість, скажете ви? Без сумніву. Під час нашої розмови я постійно себе питала: як йому бізнес вдається вести? (Хоча як дізналася, що з ним же працює його дружина — все стало на свої місця :)) Він може нескінченно розповідати про етніку та фольклор, він відверто дивується та соромиться питань про особисте життя, а також всіляко намагається підтримувати імідж революціонера. Хто він — музикант та бізнесмен в одній особі Андрій Ляшук?

Від баяна до волинки
— Наскільки я знаю, Андрію, ти нещодавно повернувся з фестивалю "Фортмісія-2011" на кордоні з Польщею. Як враження?
— Переповнюють :) Їхав туди з прагненням подивитися на саму організацію фесту, перейняти якийсь досвід. Єдине, що завадило повноцінним позитивним емоціям — дощ... Усі учасники ж приїжджали зі своїми наметами, спали у ромашковому полі :) Тому як линуло — бруду було повсюди... Втім, відпочиваюча молодь і цим знайшла спосіб скористатися — влаштувала "забави" у багнюці...

— О, так. Я бачила твої фото з фесту в інтернеті! До речі, як давно ти захопився ще й фотографуванням?
— Це своєрідний спосіб оповіді. Часто буваю на різноманітних тусівках, фестивалях, івентах. Тому початково це був спосіб поділитися з друзями враженнями за допомогою фото. Такі собі фоторозповіді. Але це непрофесійна зйомка, звісно. Я не обираю, наприклад, з сотні фотографій одну, найкращу за постановкою, як роблять це професійні фотографи. Я ставлю всі ті фото, які можуть передати емоції, що вирували у тому чи іншому місці.

— Я так розумію, твоє захоплення поїздками та фестивалями пов'язане з музичним минулим...
— Чому минулим? І сьогоденням теж! Я взагалі вважаю, що нині музичне сьогодення ще насиченіше, ніж років п’ять-десять тому.
Зараз я намагаюся охопити якнайширший спектр музичних стилів. Беру участь у декількох музичних проектах, але вони доволі різні за стилістикою. Наприклад, гурт Chess Acoustic Music, де Андрій Сачева (відомий скрипаль, виходець з Рівного — авт.) грає. Однак він зараз у Польщі, вчиться у джазовій академії. Тому ми на літо зробили невеличку перерву у творчості. Є робота у етногурті “Сільська музика”. Співпрацюю ще з київським гуртом "Варйон", з яким ми гастролювали по Європі. Це проект мого друга Валерія Гладунця. А ще мене цікавить музика Східного Середземномор'я...



— Чомусь пригадала відео на Youtube, на якому ти імпровізуєш на волинці... Наскільки реально, на твою думку, навчитися чомусь через інтернет?
— Ще й як можна навчитися! Я, наприклад, зараз пробую навіть робити музичні інструменти власноруч. А за допомогою інтернету неважко знайти про це будь-яку інформацію, розшукати людей, які можуть тобі допомогти освоїти ту чи іншу справу. Ну візьмемо, до прикладу, такий інструмент як кавал. От ти не знаєш, що це? (киваю головою, що ні — авт.) От і у Рівному ніхто не знає. А якщо взяти територію від Владивостока до Берліна, то сотня-друга людей, які тим цікавляться, — знайдеться. І от ця "аудиторія" може об'єднатися завдяки інтернету.

— Щодо музичних інструментів. Ти володієш і флейтою, і сопілкою, і волинкою тощо. Який інструмент все ж таки був першим?
— Баян :) Ще малим школярем завів мене батько у музичну школу. Я, звісно, ходив-мучився, доки там мої однолітки у футбол ганяли. З одного боку, розумів, що в мене є потяг до музики. Але постійні "тренінги" набридають. Уже після закінчення школи, коли всі молоді хлопці намагалися обов'язково навчитися грати на гітарі, я, звісно, теж захопився. Щоправда, згодом, коли почали створювати перші гурти, зрозумів, що всі на гітарах грати не можуть :) Мене тоді "поперло" на флейті грати. У той період якраз наслухався "Акваріума", російського року. Чималу роль також зіграв Джеттро Талл (Британська рок-група. Лідер колективу Йен Андерсон став першим рок-музикантом, що регулярно використовував флейту. Група починала з виконання блюз-року, проте незабаром в їх музиці з'явилися впливу фолку, джазу і класичної музики. - авт.)

— Російський рок та флейта?..
— У ранній творчості "Акваріума" флейти насправді дуже багато.



"Живи реальністю, але прагни до неможливого"
— Звідки взявся імідж рівненського Че Гевари?
— Че Гевара, вважаю, це більше, ніж революційний символ. Це символ усього альтернативного. Що близьке мені по духу і світобаченню. Коли робили перші кроки при організації фірми (Андрій Ляшук керує своєю рекламною агенцією "Че Гевара" — авт.), образ Че Гевари найбільше підходив. І не тільки тому, що така очевидна зовнішня схожість між мною та аргентинським команданте. Ми з друзями вирішили зробити щось нове, революційне в рекламі. Щоправда, не можу стверджувати, наскільки добре це нам вдається. Думаю, нашим клієнтам краще знати.

— А зовнішність ти вже теж підлаштовував під імідж Че Гевари?
— Ні, схожий був на нього з молодості. Хоча зараз, з віком, друзі з Німеччини кажуть, що більша на Карла Маркса стаю схожий :) До речі, знаєш, чимало лозунгів Че Гевари стали моїми девізами у житті. От, наприклад, думка: "Живи реальністю, але прагни до неможливого", або ж "Завжди до перемоги". Такі речі дійсно змушують тебе мислити революційно.

— Коли почав займатися рекламним бізнесом?
— Фірму ми заснували у 2005 році. У мене вже був досвід схожої роботи — був найманим працівником у рівненській рекламній фірмі, працював у газеті безкоштовних оголошень.



— Наскільки важко творчій людині керувати бізнес-структурою?
— Скажу тобі так. Насправді мені не вистачає суворості. Правда. Якщо для творчості — це добре, то для бізнесу — це майже катастрофа :) Я ж відчуваю, що буваю дуже незібраним... Буває часом, треба термінову роботу зробити (за це ще й гроші заплатять :)), а от "не пре" мене. І ніяк не можу себе примусити. Ось тобі поєднання творчого характеру з прагненням робити бізнес. Дуже важко буває ставити людей у якісь рамки, наводити порядок, дисципліну контролювати... А у нас у колективі всі люди дуже індивідуальні, до кожного треба шукати свій підхід. В одній маркетинговій книзі якось прочитав: якщо ти хочеш добитися успіху, то спробуй уявити, що не ти наймаєш людей на роботу, а вони тебе поставили директором. Звісно, буває все: і скандали, і з'ясування стосунків, і розбивання пляшок об підлогу :)

— До речі, а що ти в такі моменти робиш? Коли "не пре"?
— По-різному. Буває, відкладаю роботу. Буває, беру волинку (у мене в офісі музичні інструменти лежать) і граю. Доки не зніму напругу :)

— Як часто доводиться брехати?
— Буває. Але переважно у комерційних цілях :)

— Чия думка для тебе важлива?
— Ну, в першу чергу — власна. Так, я можу порадитися з друзями, близькими. Але рішення завжди приймаю сам. Особливо це стосується творчих питань. Однак, у тій сфері, де я не профі, звісно, прислухаюся до думок інших.




За що дружина "терпить" 20 років
— Ти можеш назвати себе патріотом?
— Думаю, так. І не тільки тому, що вчився на культорологічному факультеті, чи тому, що граю етно-музику. Мені імпонує те, як до України ставляться іноземці. От поляки, наприклад. Якщо нашим дай десь там у Тибет поїхати, начебто "зрозуміти та отримати сенс життя". То для них такими місцями духовного очищення стають Карпати або Полісся. Повірте, у них стільки захвату, коли розказують про те, що почули якусь давню поліську пісню, чи поспілкувалися з місцевими старожилами. У принципі й у нас самих має бути таке ж ставлення до власної країни.

— Скільки мов, до речі, ти знаєш?
— (Сміється.) А ти скільки? Знаю трошки польську. Але, ти прекрасно розумієш, що варто три дні побути у Польщі — і ти володієш мінімальним запасом слів. За півроку не побуваєш у Польщі — і вже наче все забув... Хоча навички, мабуть, залишаються. Трошки "ламаного" англійського :) До речі, згадав одну історію, коли знання англійської мені ой як знадобилися. Ми перебували у Мюнхені. Ночували у друзів з гурту "Аероплан", кожен з яких живе в різних кінцях міста :) От відрепетирували ми до другої ночі — і на метро. Я мав вийти на станції Швейпляц і знайти вулицю Берлошштрассе, 14. А метро, щоб ти собі уявляла, може мати вісім виходів на станції, там безліч ліній, кожна з яких називається У1, У2, У3... От тоді мені ще й фотоапарат згодився! Яким я "клацнув" схему руху поїздів :) Ну з горем станцію свою знайшов. А от як з моїм "ламаним" англійським майже о третій ночі (!) знайти потрібну вулицю?! Не повіриш, але мені допомогла "зграя" арабів, які пояснили, що і куди.

— І ти ризикнув у таку годину "поспілкуватися" з групою арабів?!
— А Мюнхен насправді — одне з наймиролюбніших міст у світі. "Гопніки" там не гуляють містом, як у нас :)

— Розкажи про дружину Наталку. Чим займається?
— Наразі працює зі мною на фірмі. Хоча раніше працювала хореографом (має відповідну освіту). Ми в одній групі вчилися на культурологічному. Вона спочатку займалася своєю справою, але потім я її переконав-таки працювати зі мною.



— А, тепер я розумію, де собака зарита... Ось хто допомагає такі творчій людині, як ти, робити бізнес, так?
— Звісно. Коли я в роз'їздах, хто ж же має лишатися керувати :) Дивись. Займатися аеробікою — це добре. Для здоров'я. Але це зовсім нерентабельна справа. А хотілося нарешті завести сімейний бізнес... Щоб це було спільною справою. Ми разом з 1992 року. Майже двадцять років. Тому будувати спільне майбутнє — це логічно.

— Вона має жорсткіший характер, ніж ти?
— Та наче ні... Просто вона більше любить займатися бухгалтерією. Цифрами, підрахунками. Я з математикою ще зі школи не здружився :)

— Вона повністю поділяє твоє захоплення музикою?
— Єдине, що її може дратувати — це коли я сам кудись поїду. Хоча, з іншого боку, ми часто їздимо разом. Цьогоріч хочемо поїхати до Греції, теж на етнофестиваль.



— І за двадцять років її ніколи не дратувало те, що ти можеш вдома годинами грати на різних музичних інструментах?
— Всяке бувало. Але насправді Наталя у мене дуже терпляча і глибоко духовна людина... Вона часто, до речі, виступає ініціатором різноманітних поїздок до монастирів, до храмів.. Ось останнього разу це була мандрівка до Городоцького монастиря на велосипедах. Скільки живу у Рівному — вперше був у Городку.


— А скільки ти живеш у Рівному? Сам родом звідки?
— Я — з Волині. З Ковеля. У Рівне я приїхав у 1986-му році поступати у "воднік". І відівчився там два курси на будівельному... Але згодом зрозумів, що це не моє... що таки варто йти в інститут культури :) Хоча, ти знаєш, зараз часом згадую все те, що встиг вивчити на заняттях з архітектури.

— Наприклад, коли майструєш інструменти? Що саме ти нині вмієш виготовляти?
— Кавали, румунські флуери... Навіть на продаж намагався робити... Першими змайстрованими інструментами у мене були сопілки.

— До речі, гарний подарунок для друзів. А що любиш, щоб дарували тобі?
— Книги. Друзі навіть з-за кордону привозять. Я не є книгоманом, що стосується художньої літератури, але пізнавальну, наукову книгу люблю. От, наприклад, час від часу перечитую "Маркетингові війни", що стоять у мене в офісі :)

— Насамкінець: окрім бізнесу, музики, є ще якась зараз ціль у житті?
— Так. Дуже хочемо дітей. І неважливо — хлопчика чи дівчинку. Якраз активно над цим працюємо :)