Червоне на сірому: враження від фільму, який отримав "Оскар"
Саме на такі роздуми мене підштовхнув фільм французького кіномитця Альбера Ламоріса «Червона куля». Що став лауреатом премії «Оскар», отримав «Золоту пальмову гілку» на Каннському кінофестивалі та «Спеціальну премію» від Британської академії.
Історія створення цього фільму, мене дуже вразила своєю незвичайністю. Альбер Ламоріс зняв «Червону кулю», коли його син Паскаль (який грав головну роль) стикнувся з жорстокістю ровесників. Та батько, який прагнув навчити свого сина добру та миру, не почав читати моралі, а сів, та написав бездоганний сюжет до свого найкращого фільму «Червона куля». Згодом почались зйомки, потім прем’єра, щирі очі глядачів та моя холодна вечеря, про яку я забула, коли переглядала фільм. А все через цей сюжет!
Взагалі-то він простий. Маленький хлопчик, по дорозі до школи, знайшов червоною кулю. Мабуть через те, що вона була не такою як всі, він швидко прив'язався до неї. Куля була наче живою. Вона завжди літала за хлопчиком, не відлітаючи ані на крок, куля теж прив’язалась до нього. Так і розпочалась їхня дружба. Разом вони як не розлий вода. Усюди разом: в школі, дома, на подвір’і. Але не може бути все бездоганно і в кіно. Хлопці-розбишаки помічають вірну дружбу хлопчики і кулі(а ви знаєте, заздрість це погана штука), і вони хочуть цьому завадити. Той жахливий момент, коли хлопці хочуть знищити кулю, тривав 7 хвилин. Хлопцям це вдалося.
Але за ці хвилини глядачі повністю поринули в ту атмосферу і змогли відчути всю цю біль з головним героєм. Але все повинно закінчуватись Happy end-ом. Після того як кулі не стало, над сірим містом, в жовте від сонця небо, піднялося багато-багато різноманітних куль. Забравши хлопчика з собою, вони полетіли в сторону світла. Там де є любов, дружба та добро.
Хоча фільм триває всього 35 хвилин, але режисер зміг вмістив туди всю сутність дитячої душі. Ми можемо помітити що, Ламоріс провів паралель між дитячим та дорослим світом. Режисер натякнув на це глядачеві за допомогою гри кольорів. Навколо головного героя сірі відтінки - це доросле життя, а куля, яка червоного кольору – це дитинство. Історія повчає нас добру, так чи інакше це головне в житті людини. Бо що за життя в сірих кольорах? На останок хочу побажати: розмальовуйте своє життя різними яскравими кольорами. І тоді все буде гаразд!
короткометражний фільм, кіно, Я-журналіст, рецензія, фільм, "Червона куля"
Чому я хочу стати журналістом?
Нині в Україні тисячі студентів здобувають професію журналіста. У кожного з них є власні причини для цього вибору. Хтось вдало пише вірші та твори, хтось легко знаходить спільну мову з людьми, а хтось любить бути у вирі подій.
переглядів: 181
Лист майбутній собі
Мої вітання, Я-доросла! Прийшов час написати тобі листа. Я нарешті готова звернутись до тебе.
переглядів: 505
Чому соціальні мережі замінили живе спілкування?
Ми живемо у час інтенсивного розвитку технологій. Завдяки сучасним гаджетам легко знаходимо інформацію, отримуємо чи надсилаємо повідомлення, телефонуємо і навіть маємо змогу бачити іншого через екран. Однак, на мою думку, ці можливості роблять нас лінивими, не дають насолодитися живим спілкуванням.
переглядів: 409
Всеволод Нестайко - той, хто дарував нам дитинство
30 січня - день народження видатного українського дитячого письменника Всеволода Нестайка.
переглядів: 8879
Враження старшокласниці з Миколаївщини про Острог та Острозьку академію
Наша країна надзвичайно гарна і таємнича. Варто тільки замислитись, скільки ж незвичайних, історичних, загадкових місць є на теренах України. Нещодавно мені випала чудова можливість відвідати один із таких чарівних куточків нашої Батьківщини. Це місто Острог.
переглядів: 1055