Подати
оголошення

Ресторан Манхеттен
28.01.2013, 16:14

"ТОП-20: видатні рівняни": твір про Уласа Самчука

Улас Самчук – один із неба­гатьох українських письмен­ників, творчість якого всерй­оз зацікавила західних кри­тиків. Вони вважали за честь писати про його романи, повісті, драматургію, називаю­чи високопрофесійним письменником і підкреслюючи поєднання вели­кого прозаїка та уславленого журналіста.
По-іншому й бути не могло, адже Улас Самчук завжди перебував в епіцентрі громадсько-політичного життя України та Європи.

Ось як він сам писав про себе, коли йому виповнилося 40 років: «Народився під час війни, виріс під час війни, зрів під час війни. Одинадцять років війни та ре­волюції, п’ятнадцять років виг­нання, чотирнадцять миру. Польська, німецька, мадярська в’язниці. Тричі нелегальний пе­рехід кордону. Свідок повстан­ня України, Польщі, Чехословаччини, Карпатської України, Протекторату, Генерального Губернаторства, Райхскомісаріату України, Другого Райху, Третього Райху...»

І все ж першоджерелом нат­хненної думки та публіцистич­ної майстерності великого письменника завжди була рід­на Волинь, задля якої він жив і творив і яку, зрештою, просла­вив на весь світ в однойменно­му романі.

Літературні ювілеї Рівненщини: Улас Самчук

Старовинне містеч­ко Дермань, де народився Улас Самчук у лютому 1905 року, було одним з осередків украї­нської культури протягом кіль­кох століть. У Свято-Троїцькому монастирі діяла перша в Ук­раїні сільська друкарня (1603 -1605 рр.), керована Доміаном Наливайком, училище. Тут зро­стали такі видатні українські діячі, як Іван Федорович, Іов Княгиницький, Антоній Грекович, Іов Борецький, Мелетій Смотрицький. Саме ця дерманська культурна аура, що сформувалася протягом віків, і створила ґрунт для формуван­ня світогляду та таланту Уласа Самчука, який казав, що «Дер­мань для мене - центр центрів на планеті...»

Таку віддану любов до своєї малої батьківщини письменник зумів перенести на всеохоплюючу та всепоглинаючу відда­ність Україні, яка чи не найбіль­ше проявилася під час німець­кої окупації. Парадоксально, але якраз та частина життєді­яльності Самчука, яка давала підстави радянській пропаганді називати його «Геббельсом», стала чи не найяскравішою сторінкою його творчості, виявом мужності та мудрості водночас. Саме в період 1941 -1942 років, коли Самчук був редактором «Волині», він проявив послідов­ність і непохитність у відстою­ванні українських інтересів. А «компроміс, - як пише дослід­ник життя та творчості Уласа Самчука Андрій Жив’юк, - пов’я­заний із появою газети та ви­світленням у ній позиції офіцій­них німецьких чинників (у чому й звинувачувала письменника радянська критика), був неми­нучий, і це треба ясно усвідомити». Натомість це був єдино пра­вильний шлях вірного члена ОУН, який таким чином знайшов своє місце у складних умовах німецької окупації.
Завдяки редакторському та публіцистичному таланту Уласа Самчука та обласної плеяди ав­торів часопису, письменників О.Ольжича-Кандиби, О.Теліги, Є.Маланюка, Ю.Клена, Ф.Дудка «Волині» вдалося не лише досягти фантастичного на той час тиражу в 60 тисяч при­мірників, а й стати, по суті, до­роговказом для багатьох волинян. Та й у створенні УПА да­леко не остання роль належа­ла Самчуковій газеті. І лише ус­відомивши, яку величезну не­безпеку таїть у собі геніальна задумка журналіста, гітлерівці навесні 1942 року запроторили головного редактора «Волині» до в’язниці.

В Острозькій академії перевидадуть усі твори Уласа Самчука

Що ж так налякало керівницт­во Райхскомісаріату, що викли­кало його гнів? Безумовно, це проукраїнська, антиколаборантська спрямованість часо­пису та відважна позиція його авторів, серед яких блискучою, гострою публіцистикою виді­лявся Улас Самчук. Протягом лише півроку письменник опуб­лікував ЗО газетних передовиць. Серед них такі статті, як «Крути», «Шевченко», «Європа і ми», «Героїзм наших днів», «Нарід чи чернь», які не втра­тили своєї актуальності й сьо­годні. А матеріал «Так було - так буде» настільки налякав окупа­ційну владу, що одразу після його виходу в березні 1942 року «Волинь» було закрито, а Ула­са Самчука заарештовано. І хоча автор відзначався дипло­матичним хистом та послугову­вався езоповою мовою, змушу­ючи читачів читати «між рядка­ми», свою незалежницьку та ан­тифашистську позицію він так і не зміг приховати.

«Історія впи­сує нову сторінку, - писав Улас Самчук. - На мапі Європи закреслюється новий простір із на­звою Україна ...Песимісти (тоб­то німці) не переродять нас, а що найголовніше - не винищать тих мільйонів і мільйонів дуже цупких, по суті, духом людей, які, коли треба, влізуть і під зем­лю (погроза окупантам і натяк на повстанські криївки), щоб тільки не бути зметеними з по­верхні планети». Лише за ці слова Уласові Самчуку варто ставити пам’ятники по всій Ук­раїні, бо він один зумів у часи жорстокої фашистської окупації в легальній пресі відверто зак­ликати українців до масового опору німецьким та будь-яким іншим зайдам.

А ще були прекрасні подорожево-репортерські нариси «Крізь бурю і сніг», «У світі при­близних вартостей», «Колеса мусять крутитися», у яких за­документовано найхарактер­ніші ознаки подій 1941 - 1943 років в Україні та винесено смертельний вирок радянській комуністичній системі та ім­перським намаганням німець­кої влади полонити українців.

Більше про проект "ТОП-20: видатні рівняни"

Незважаючи на те, що Улас Самчук 40 повоєнних років пе­ребував поза Батьківщиною, в еміграції, він ніколи не поривав з Україною духовно. І на чужині продовжував писати гострі пуб­ліцистичні статті, що мали від­родити українську державниць­ку ідеологію. Врешті-решт жит­тєздатність його ідейної плат­форми знайшла своє втілення у створенні Світового Конгресу Вільних Українців (12 - 19 лис­топада 1967 року, Нью-Йорк), який, по суті, поклав початок об’­єднанню усіх українців на землі сущих і не втратив своєї акту­альності до наших днів.

Таким чином, ми маємо уні­кальне явище у світовій літе­ратурі, коли видатний пись­менник протягом кількох років був хроністом життя українсько­го народу в часи найтяжчих його випробувань, журналістом висо­кого класу, літописцем Волині. Тому цілком закономірно, що його ім’я повертається з небут­тя.

Коментарі: