02.07.2012, 13:39

Літературні ювілеї Рівненщини-2012

Пам'ятник Уласові Самчуку на Театральній площі у Рівному

2012 рік — не надто багатий на “круглі” дати, які стосувалися б визначних постатей літературної Рівненщини минулого. Але і цьогоріч, за бажання, можна знайти річниці, варті пошанування знакових постатей українського письменства, пов'язаних із нашим краєм. Ми вибрали "ТОП-7" таких імен і дат!
Улас Самчук: 25 років від дня смерті

Чи не найбільше ювілейних дат пов'язані з постаттю письменника, журналіста і публіциста Уласа Самчука.

9 липня виповнюється 25 років відтоді, як уродженець с.Дермань на Здолбунівщині, котрого називали “українським Гомером”, помер у канадському Торонто. Також цьогоріч виповнилось 80 років від часу написання першого, й 75 — від року виходу другого тому чи не найвизначнішого твору Уласа Самчука — роману-трилогії “Волинь”.

До слова, таку саму назву - “Волинь” - мала й газета, яку Улас Самчук редагував у Рівному з вересня 1941 до березня 1942 років.

Ще один невеличкий ювілей — 65 років від часу виходу драми Уласа Самчука “Шумлять жорна”, дія якої відбувалась 70 років тому — у 1942-му, на Волині.Специфіку цього періоду символізує й сама назва твору — загальнознаний на той час вираз характеризував життя українців під час німецької окупації.

Драму Уласа Самчука “Шумлять жорна” вперше видали у лютому нинішнього року, до 107-ої річниці від дня народження письменника та п'ятої річниці відкриття у Рівному його Літературного музею. Здійснило видання видавництво «Азалія» Рівненської обласної організації Національної спілки письменників України у «Бібліотечці Літературного музею Уласа Самчука в Рівному», завдяки матеріальній допомозі розпорядників спадщини Уласа Самчука — подружжя Оксани та Ярослава Соколиків (Канада).



Улас Самчук жив у Чехословаччині, Німеччині та Канаді, його творчість іще за життя була відома у світі. «У 30-х роках вживалися певні заходи щодо кандидування Уласа Самчука на Нобелівську премію за роман «Волинь» (як і Володимира Винниченка за «Сонячну машину»). Але, на жаль, їхніх імен немає серед Нобелівських лауреатів: твори письменників погромленого і пригнобленого народу виявились неконкурентноздатними не за мірою таланту, а через відсутність перекладів, відповідної реклами», - зазначає дослідник творчості Уласа Самчука Степан Пінчук. Сам письменник крізь усе життя проніс образ своєї малої Батьківщини — Рівненщини, Волині, яку увічнив у своїх творах. "… Дермань для мене центр центрів на планеті. І не тільки тому, що десь там і колись там я народився… Але також тому, що це справді «село, неначе писанка», з його древнім Троїцьким монастирем, Свято-Феодорівською учительською семінарією, садами, парками, гаями, яругами, пречудовими переказами та легендами", - писав про свій край Улас Самчук.

І після смерті Уласа Самчука патріотичний дух його творів не дає спокою тим, кому чуже українське. Ось як говорить про це Ігор Пасічник, ректор Національного університету “Острозька академія”, де чимало роблять для вшанування пам'яті великого земляка: “Ми подали до Верховної Ради, до всіх інституцій у Києві пропозиції щодо відзначення на державному рівні сторіччя від дня народження Уласа Самчука... Не відзначили! Не прийняли постанову. Дехто — навіть не читаючи! — виніс вердикт: український націоналіст! І це — не за часів СРСР, не в Москві вирішували, це зараз, у незалежній Україні!..»

Олена Теліга: 70 років від дня загибелі

22 лютого виповнилось 70 років від часу розстрілу німецькими фашистами у Бабиному Яру поетеси, літературного критика й культурного діяча Олени Теліги.



Народившись під Москвою, провівши дитячі роки в Петербурзі, а значну частину дорослого життя — у Польщі та Чехії, Олена Теліга (дівоче прізвище Шовгеніва; письменниця походила з напівбілоруської-напівукраїнської родини гідротехніка, згодом урядовця Української Народної Республіки Івана Шовгеніва) увійшла в історію саме як яскрава фігура українського національного руху. Власне, становлення її як поетеси відбулося саме в Чехії, невипадково її зараховують до когорти представників так званої “празької” поетичної школи в українській літературі.

Саме у Чехії трапився знаковий для розуміння постаті Олени Теліги випадок, який пригадують у багатьох біографічних джерелах. На одному з молодіжних зібрань російські офіцери-емігранти, прагнучи вразити молоду гарну дівчину дотепними жартами, почали глузувати з української мови, називаючи її собачою і наводячи на підтвердження вислови типу “Залізяку на пузяку — геп!”, “Самопер попер до мордопису” тощо. У відповідь Олена вибухнула гнівом: “Ви — хами! Та собача мова — моя мова! Мова мого батька і моєї матері! І я вас уже більше не хочу знати!”...

У 1939 році Олена Теліга вступила до Організації українських націоналістів, де активно працює у Культурній референтурі; восени 1941-го співпрацює із редагованим Уласом Самчуком у Рівному часописом “Волинь”; згодом у окупованому фашистами Києві організовує Спілку українських письменників, видає літературно-мистецький тижневик “Літаври”...

Культурно-просвітницька діяльність Олени Теліги в окупованій українській столиці триває аж до арешту. У застінках німецького гестапо вона ще встигла обмовитись кількома фразами з сестрою Лесі Українки, яку там зустріла. На тюремному мурі перед розстрілом намалювала тризуб і написала: «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга»...

За переказами, один із фашистських катів під час розстрілу поетеси сказав: «Я не бачив мужчин, щоб так героїчно вмирали, як ця гарна жінка».

Оксана Лятуринська: 110 років від дня народження

Як і Олену Телігу, поетесу Оксану Лятуринську відносять до “празької” літературної школи. Народилась 110 років тому неподалік Вишнівця (нинішня Тернопільщина). Звідси — й один із псевдонімів поетеси — Роксана Вишневецька.



Невдовзі після смерті матері батько видав її заміж за нелюба, і Оксана втікла з дому — спочатку виїхала до Німеччини, потім до Чехословаччини. Судженого так і не знайшла, а на батьківщині відтоді побувала лише двічі. Працювала за фахом скульптора та муляра, який здобула у Чехії. Брала участь у виставках у Берліні, Парижі та Лондоні. За океаном продовжувала займатись літературною діяльністю, писала пейзажі й писанки, створила чимало портретів українських князів, гетьманів, культурних і політичних діячів. Померла 1979 року у американському місті Міннеаполіс.

Із Рівненщиною Оксану Лятуринську пов'язує навчання у закритому училищі графині Блудової, яке розміщувалось у сучасному приміщенні Острозької академії. Ця історична земля надихнула поетесу на чимало творів.

Доцент кафедри журналістики та літературознавства НаУ "Острозька академія" Анатолій Криловець знайомить студентів із творчістю Оксани Лятуринської під час тематичного вечора
Доцент кафедри журналістики та літературознавства НаУ "Острозька академія" Анатолій Криловець знайомить студентів із творчістю Оксани Лятуринської під час тематичного вечора


За часів незалежної України ім'я та творчість Оксани Лятуринської повернулись до земляків.

Борис Тен: 115 років від дня народження

Микола Васильович Хомичевський (таким є справжнє ім'я знаного письменника і перекладача Бориса Тена, який, як і Улас Самчук, народився 115 років тому у с.Дермань на Здолбунівщині) псевдонім свій узяв від давньогрецької назви Дніпра — Борисфен. Син православного священика і сільської вчительки, він відомий не лише перекладами, а й релігійною діяльністю в Українській автокефальній православній церкві - був настоятелем Софіївського собору та храма Петра і Павла на Подолі у Києві.



Борис Тен прожив бурхливе життя — був репресований, відбував покарання на Далекому Сході; вчився у музично-педагогічному інституті у Москві; воював, потрапив у німецький полон; керував хорами, очолював літературну частину театру й викладав латинь у Житомирі, де й помер 1983-го, проживши 86 років.

У післявоєнні роки Бориса Тена було офіційно визнано як перекладача: в 1957-му його прийняли до Спілки письменників, 1979-го — нагородили літературною премією імені Максима Рильського. Тоді письменникові було вже 82 роки...

Борис Тен, за власним зізнанням, вчився іноземних мов не лише у школі, а й сусідів, рідних та знайомих. Результат — вражає: окрім української та російської мов, письменник володів давньогрецькою, латиною, англійською, німецькою, французькою, польською, чеською, словацькою, білоруською та латиською мовами й перекладав із них.

Найвизначніше досягнення Бориса Тена-перекладача — переклад “Іліади” та “Одісеї” Гомера. У цьому бачимо ще одну паралель між двома цьогорічними літературними ювілярами Рівненщини — Борисом Теном та Уласом Самчуком: їх пов'язує не лише місце народження, а й те, що Тен переклав славетні твори Гомера українською, а Самчука за епічний розмах його романів-епопей, присвячених рідній Волині, прийнято називати “українським Гомером”.

Юзеф Ігнаци Крашевський: 200 років від дня народження

Цей польський письменник упродовж майже чвертостолітнього періоду свого життя був пов'язаний із Волинню, у тому числі й із Рівненщиною. Класик польської літератури у 1840-1849 роках жив і творив у с.Городець Володимирецького району, яке на той час було своєрідною літературною столицею Волинського Полісся.



Власник тутешнього маєтку Антон Урбановський мав багатющу бібліотеку та величезну колекцію оригіналів картин європейських живописців. Чимало тодішніх польських майстрів слова залюбки приїжджали до Городця. З-поміж них — і Юзеф Крашевський. Тут він одружився, у Городці народилися й двоє його синів.

Замальовки народного побуту того часу, які робив Крашевський під час мандрівок Волинню, зберігаються нині у Рівненському обласному краєзнавчому музеї. А щодо творів класика польської літератури, в яких знайшло відображення Полісся, прийнято вважати, що це чи не перший польський письменник, який показав життя простого українського народу.

Відродженням літературної спадшини Городця активно займається його уродженець, знаний письменник та журналіст, рівнянин Віктор Мазаний. Із його ініціативи тут щороку відбувається літературно-мистецьке свято “Городецький автограф”, на яке збираються письменники не лише з Рівненщини. У квітні нинішнього року з ініціативи Віктора Мазаного на фасаді Городецької школи відкрито пам'ятну дошку на честь Юзефа Крашевського. А у тутешньому Поліському літературному музеї зберігаються видання його творів, які передав іще один відомий уродженець Городця — Надзвичайний та Повноважний посол України у США Олександр Моцик. Наш земляк зібрав величезну колекцію творів польського класика — 95 томів! -, яку вважають найбільшою в Україні.

До слова, Юзефа Крашевського вважають найплодовитішим автором у історії польської літератури - його спадщина налічує близько 600 томів романів, повістей, поетичних і драматичних творів, наукових, літературно-критичних та публіцистичних статей.

Григорій Чубай: 30 років від дня смерті

Постать і творчість Григорія Чубая нерозривно пов'язані зі Львовом, де він мешкав із двадцятирічного віку. Проте, народився письменник на Рівненщині — 23 січня 1949 року в с.Березини тодішнього Козинського, а нині — Радивилівського району. Деякий час працював на радіо у нинішньому Радивилові (тоді — Червоноармійськ). Та справжня слава прийшла до нього у Львові. Там Грицько, як волів сам себе називати Чубай став своїм у середовищі тодішньої прогресивної національно свідомої молоді — спілкується з В'ячеславом Чорноволом, подружжям Калинців, братами Горинями... Видає один із перших самвидавівських журналів “Скриня”. Така активність, зрозуміло, не залишається поза увагою КДБ...

У 30-річному віці Чубай вступає до Московського літературного інституту, проте провчитись там встигає лише два курси — нервова напруга через переслідування радянськими спецслужбами та виснажлива фізична праця (а Чубай працював і вантажником у Львові, і на будовах у Сибіру) підірвали здоров'я письменника, і 16 травня 1982 року він помер. Твори Григорія Чубая побачили світ лише після його смерті. Тоді ж прийшло до нього і офіційне визнання.

Пам'ятник на могилі Григорія Чубая на Личаківському кладовищі у Львові
Пам'ятник на могилі Григорія Чубая на Личаківському кладовищі у Львові


Шанувальники української музики знають про Григорія Чубая і як про батька лідера рок-гурту “Плач Єремії” Тараса Чубая. До слова, саме таку назву має одна зі збірок Чубая, що побачила світ вже у 1990-ті. А збірка дитячих творів Грицька Чубая під назвою “Скоромовка не для вовка” прийшла до читача лише 2009-го.

Леонід Куліш: 70 років від дня народження

Вчитель за освітою, уродженець села Кричильськ на Сарненщині, Леонід Зіновійович Куліш творив під псевдонімом Куліш-Зіньків — на честь батька, якого в селі кликали Зіньком, і котрий мав славу відомого пересмішника. Володіння дотепним словом від батька сповна успадкував син — став письменником-гумористом.



Уперше опублікувався, навчаючись у 9 класі — в газеті, яка тоді видавалась у Степані на Сарненщині. Фах вчителя здобуває у Луцьку. З часом усе частіше й частіше пише для дітей — і саме в цій царині знаходить своє покликання. Леоніда Куліша визнають як одного з провідних дитячих авторів України. Його літературна спадщина — це 27 збірок, а твори перекладені десятьма мовами! Співанки і скоромовки, гуморески й загадки — дитячі твори Куліша залюбки публікують і у дитячих, і в дорослих часописах: легко і просто, щиро й невимушено пише поет із Кричильська для найменшого читача. А для дітей, як твердить відомий вислів, писати важче, ніж для дорослих, адже такий читач особливо й відразу відчує найменшу нещирість!..

А ще Леонід Куліш був чудовим краєзнавцем, справжнім знавцем природи та історії рідного Полісся... Лише кількох днів не дожив письменник до свого 65-річного ювілею — його життя обірвалось під час зустрічі з юними читачами у Житомирі, за вчительським столом...

Вдячні земляки у 2009-му встановили на фасаді школи у Кричильську, де впродовж майже чотирьох десятиліть вчителював Леонід Зіновійович, пам'ятну дошку з написом: «Відомий український письменник, класик дитячої літератури, маестро гумору та талановитий педагог». Авторові цих рядків пощастило отримувати листи від знаного письменника - Леонід Куліш активно співпрацював із "Провінційною газетою" Видавничого дому "ОГО", публікуючи там і гумористичні твори, і краєзнавчі дослідження про рідну Сарненщину.
Щасливе Рівне