Подати
оголошення

Ресторан Манхеттен
11.02.2015, 17:40

Мобілізація очима військовослужбовця з Рівненщини [ЧАСТИНА 1]

Не пряма ілюстрація

Тут не буде прізвищ і назв об’єктів, але буде правдива історія про те, як починаються та тривають будні мобілізованого військовослужбовця.
День мінус перший. Повістка. Вона приходила й минулого року, але тоді не забрали, бо потрібний був, у першу чергу, солдатський і сержантський склад. Я ж офіцер, тому черга дійшла лише цього разу.

День нульовий. Медкомісія – це така процедура, коли безліч напівпритомних мобілізованих стоять довго у черзі, щоб швидко відмітитись у людини в білому халаті. Ми дивуємось, чому лікарі швидкої в зоні АТО помирають у 40 років, а хто вивчав їх психіку, реакцію на навантаження і стрес. Ми ж усі різні. У кого кров викликає адреналін, а хтось зомліває. А під постійний звук Градів, то не довго й самому на швидкій, щоб вивезли. Тому це швидше формальність, ніж медкомісія. Якби взяти тих, кого визнали придатним до служби і перевірити незалежними медиками, наприклад тими, що обстежували Тимошенко у тюрмі, то після цього треба було б уже обстежувати наших лікарів, чи вони нормальні і здорові.

Виписали повістку з’явитися з речами. Зібрався – з’явився, відправили додому. Сказали прийти після вихідних.

День перший. 8 ранку. Я і двоє таких же офіцерів з речами сидимо у військкоматі, чекаємо, коли станемо в нагоді державі. До 11-ї були не потрібні, потім сказали сходити на загальнообласний призивний пункт, подивитись, чи там когось немає, хто нас кудись забере.

Там ми теж нікому потрібні не були, бо ворота були зачинені, тож розійшлися по домівках на обід.

Після обіду йдемо знову дивитись, чи ми вже потрібні нашим збройним силам. Прийшли – люди є, з’їхались з різних районів. Солдати від 20 до 50 років. Вечоріє, сіли вечеряти тим, що з дому прихопили, бо за ворота вже не випускають – кажуть: ви тепер військовослужбовці, і ми вам наказуємо не покидати територію призивного пункту.

Під вечір офіцери ЗСУ розповідали, що сьогодні їм легко з нами, бо в п’ятницю тут була мерва. Стінка на стінку битись лізли і не з пустими руками. Позбирали захмілівших і відправили на Львівщину готуватись до військової служби.

Ми не пили. А даремно. Бо вночі нас засунули в електричку на Львів, а вона до біса холодна, тому до кінцевої зупинки ми вже змогли себе уявити в зимових бліндажах.

Висадка на пероні, і солдат кудись забрали. Серед бійців кинувся в очі вдягнутий у камуфляж із шевронами добровольчого батальйону один молодик. Він постійно був нетверезий, а ми все гадали, чого ж він з нами їде, якщо його батальйон в АТО. Як виявилось, то хлопець так форму натягнув на себе, вже другий раз прибивається до мобілізованих, але його нікуди не беруть. Кажуть, із морально-вольовими якостями й військовою дисципліною у нього не склалося. До Львова він не доїхав, десь загубився.

Офіцери їдуть в іншу сторону. Їду в іншу, на цей раз автобусом, таксі не подавали, лімузин не замовляли. Труднощі військового життя всі ще попереду.

Із усіх добових перепитій перебування у збірному пункті виявилось найбільш приємне. Тепло, ввічливі офіцери, чисто всюди.

Їдемо в автобусі і обговорюємо політичну ситуацію в країні. Думаю, що ця тема тепер буде у мене основною, хочу я того чи ні. Настрій оптимістичний, все буде …Україна!

СТАТТІ ДО ТЕМИ:

Рівненський кіборг: «Трохи підлікуюся і піду назад на фронт»
Рівненські військові затримали снайпера-сепаратиста


Коментарі: