Подати
оголошення

Ресторан Манхеттен
22.05.2015, 10:30

Священик-декан Острозької академії знає про студентів майже все

Телефоную декану гуманітарного факультету Острозької академії Василю Жуковському, щоб домовитись про зустріч. Трубку мобільного бере син Сашко. “Тато зайнятий, — каже. — Він править службу”.
Щоранку о 8.20 у студентсько-викладацькому храмі Острозької академії розпочинається молебень. У понеділок — перед початком всякої доброї справи, у вівторок — за здоров’я, у середу — за примноження любові... Службу править доктор педагогічних наук Василь Жуковський. За сорок хвилин гучномовець мелодією Моцарта покличе на заняття — і протоієрей отець Василь стане професором кафедри лінгвістики Василем Миколайовичем. Ось уже десять років 62-річний Василь Жуковський, за освітою вчитель англійської, іспанської та французької мов, живе неначе двома життями паралельно: священика і декана, душпастиря і адміністратора, світського науковця і церковного служителя.

— Раніше це було архіскладно, — зізнається, коли ми нарешті зустрічаємось у кабінеті декана. — Тут ти священик — а потім маєш бути світською людиною. Потім прийшло об’єднання цих двох речей — і ти вже одна людина: ти священик всюди.

Духовне і мирське у житті Василя Жуковського поєднується буквально: зі студентсько-викладацького храму преподобного Федора Острозького, де править отець Василь, можна перейти до старомонастирського корпусу, де на другому поверсі — його світське робоче місце, деканат гуманітарного факультету.

Храм збудували 250 років тому. Спроектований італійцем на прізвище Фонтана, він у різний час був костелом, православною церквою, знову костелом, а також... військовими складами, учительською семінарією і табором для відпочинку німецьких пілотів. У середині 90-х, коли Василь Жуковський разом із ректором Ігорем Пасічником та нині покійним істориком Миколою Ковальським приїхав до Острога відроджувати академію, його майбутнє місце служби було... шкільним спортзалом.

— Ми побачили корзини, снаряди, баскетбольні щитки, — пригадує. — У нас є прихожани, які, будучи учнями, грали тут у баскетбол.



Починали все з нуля: і відновлення церкви, і відродження академії.

— У 1994 році ми з Ігорем Пасічником підготували оголошення про те, що Острозький вищий колегіум набирає слухачів на підготовче відділення, — розповідає Василь Жуковський. — Пам’ятаю, як Ігор Демидович підсаджував мене, і ми розклеювали ці оголошення на стовпах на залізничному вокзалі у Рівному.

Студентів набрали, і впродовж десяти років колишній спортзал слугував залою для концертів і конференцій. Та у повітрі витала ідея відновлення тут богослужінь.

— Ректор запропонував окремим конфесіям зробити тут ремонт і служити — ніхто спочатку не захотів, — веде далі Василь Жуковський. — Треба було вкласти кошти... (У стінах храму було більше 140 тріщин — авт.). Коли ж ремонт зробила академія, нам почали натякати, що хотіли б здійснювати тут богослужіння, і запити були серйозні... Ми вирішили, що в академічному храмі має служити церква патріотичного спрямування, яка стоїть найближче до державотворчих процесів — на нашу думку, це Українська православна церква Київського патріархату. Запропонували, аби їхній представник проводив службу в новому храмі. Але виникло питання: хто це буде? І тоді ректор сказав: “Ось ти і будеш служити. Нікого чужого я сюди пустити не можу”. Я перепитав: “Я?” “Нічого, — каже, — навчишся...” І все, мені довелося починати з азів.



— На той момент ви були цілком світською людиною?

— Абсолютно. Але я був наближеним до цієї теми — щороку проводив конференції з духовно-морального виховання, організовував курси християнської етики для вчителів. У нас були студенти-священики, в яких я вчився. І досі вчусь... Спершу служив божественну літургію. Спочатку з допомогою священиків, потім почав сам, потім разом. Далі вечірню службу, різні молебні, вінчання, хрещення... Тепер служби проводимо щоранку, а також по неділях і великих святах.

До кабінету заглядає Василь Петрук, помічник і однодумець Василя Жуковського. Обговорюють майбутню поїздку на конференцію до Києва — науковці й богослови говоритимуть про сучасні погляди на створення світу.

— Василь Миколайович — унікальна людина, — киває мені тезко співрозмовника. — Скільки я з ним виїздив до Києва, скільки він пробивав там по міністерствах навчальну програму з християнської етики — просто диву даюся, звідки в нього така енергія!..

30 жовтня 2005 року патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет освятив приміщення студентсько-викладацького храму преподобного Федора Острозького і надав йому ставропігію — особливий привілей, коли храм підпорядковується безпосередньо патріарху, а не місцевому духовенству.

— Патріарх рукополагав мене на диякона, потім на священика, — пригадує Василь Жуковський.

...Наша розмова періодично переривається: у кабінеті декана майже не зачиняються двері. Тільки-но вийшов Василь Петрук — заходить трійко дівчат-філологів з першого курсу. Декан саджає їх заповнювати якісь документи просто за своїм робочим столом.

— Я люблю працювати не з паперами, а зі студентами, — зізнається Василь Миколайович. — Через те свого часу пішов з посади проректора. Не подобається чисто адміністративна робота. Зі студентами набагато цікавіше.

— Багато їх приходить до храму?

— Постійно — десяток-другий. Це небагато, але ми не заганяємо силою. Окрім студентів, відвідують службу божу і викладачі, і звичайні прихожани з міста та навколишніх сіл.

— Напевно, всі таємниці своїх спудеїв знаєте? — посміхаюся.

— Є діти, які дуже чітко все розповідають, щиро і відверто каються. Багато інформації про наших студентів маю такої, якої ніхто не знає: хто, де, з ким... Звісно, етика священика не дозволяє жодним чином це розголошувати — я можу лише узагальнити: сказати, приміром, що багато студентів займаються сексом до шлюбу, окремі п’ють... А дорослі прихожанки з міста і сіл часто каються в тому, що робили аборт. Ви би бачили, з яким болем розповідають про це 60-70-річні жінки — це жах! Десятиліттями жінки носять в собі цей біль, який кривавою ниткою тягнеться за ними по житті... А одного разу жінка каялась у тому, що вбила чоловіка.

...Слухаючи співрозмовника, "сканую" оком літературу на книжковій полиці. Зупиняю погляд на англомовних назвах. Наприкінці 90-х Василь Жуковський здобув ступінь магістра педагогіки у Північно-Іллінойському університеті США.

— Тоді я з жахом дивився на молодих людей із пірсингом у носі, язику — і думав: як добре, що Україна за морем-океаном, і до нас це дійде не скоро, — торкається "американської" теми пан Василь, помітивши мій погляд. — А через два роки це вже було тут. Нині в Америці вже шість штатів дозволили одностатеві шлюби... Завтра Захід натисне, не дасть кредитів — і це буде у нас. Мусимо на повний голос говорити про загрозу сімейним цінностям.




Факультет, яким керує Василь Миколайович, славиться особливо суворими вимогами до дрес-коду студентів: ніяких рваних джинсів і надвідвертих міні — можна сказати, що саме в цьому "подвійний статус" декана помітний особливо. Утім, це не заважає спудеям, як і скрізь, поєднувати навчання з відвідуванням дискотек і участю у конкурсах краси.

— Коли я готувалась до конкурсу краси та інтелекту "Гальшка року", була вражена, якою справді батьківською турботою оточив мене Василь Миколайович, — зізнається журналістка Ольга Данилюк, колишня студентка гуманітарного факультету Острозької академії. — Він попередньо переглядав усі конкурсні номери, а напередодні навіть дозволив не відвідувати заняття. Запитував, чи маю що їсти і чи поновлюю сили шоколадом...

До кабінету на мить забігає син Василя Жуковського третьокласник Сашко. Батько пригощає його цукеркою.

— Хотіли б, аби син став священиком? — проводжаю хлопчика поглядом.

— Звичайно, це був би вищий пілотаж, — у співрозмовника загоряються очі. — Але це має бути не тільки мій вибір, а і його власний... Сашко вже нині допомагає мені у храмі. Правда, не завжди бажає іти, часом хоче поспати, але по можливості беру його з собою.




— Дружина теж допомагає у храмі?

— Не дуже поки що. Це все ж таки — насамперед мій хрест. Бачите, якби я цим не займався — мені було б набагато важче. Тому що з одного боку це трудоємка і нелегка справа, а з іншого — дуже мотивуюча. Так, у мене архіскладне життя і архібагато обов’язків та справ. Я практично майже ніколи не відпочиваю, майже ніколи не їжджу у відпустку. Я роботоголік, — замислюється. — Знаєте, можливо, одна з причин, чому пішов у священики — щоб у неділю теж працювати... У мене немає вихідних — я мушу постійно служити. У мене немає помічника у храмі, щоб допомагав служити. Хіба якщо вже якийсь критичний випадок — можу попросити підстрахувати мене когось із міських священиків... Але завжди, коли Бог ставить задачі, він дає сили для їх виконання. Ось і я отримую масу сил та енергії.

Двері кабінету знову відчиняються. Прийшов Олександр Калабський — пастир церкви християн віри євангельської у Нетішині. На столі, за яким щойно закінчили працювати першокурсниці, розкладає матеріали до чергового "круглого столу" з християнського виховання... Прощаючись, дивлюсь на годинник — сьома вечора. На центральній алеї академії світяться ліхтарі, у старомонастирському корпусі — вікно у кабінеті декана. Завтра по восьмій пан Василь знову одягне облачення священика і стане отцем Василем. На календарі буде середа, отже молитиметься за примноження любові.

ІНШІ СТАТТІ ДО ТЕМИ:

Як знайшов своє щастя ректор Острозької академії

У Рівному презентували енциклопедію про Острозьку академію [+Фото]

Найелегантніші студенти Острозької академії - учасники чоловічого конкурсу краси та талантів "Пан Острозький"
Коментарі: