подати
оголошення

02.06.2015, 12:45

Лідер Радикальної партії Ляшка на Рівненщині Оксана Лозова - про медицину і політику [+Відео]

У черговому випуску програми “Думки вголос” ми зустрілися з Оксаною Лозовою, яка 17 років завідує відділенням педіатрії №2 Рівненської обласної дитячої лікарні, є обласним дитячим кардіоревматологом, а віднедавна й очолює Рівненську обласну організацію Радикальної партії Олега Ляшка.
Отже, з Оксаною Лозовою ми говорили як про медицину, так і про політику.

– Оксано Василівно, скільки не зустрічаємось з Вами — біля Вашого кабінету завжди багато відвідувачів і відчувається, що Ви буквально живете своєю роботою, своїм відділенням...
– Так, я дійсно живу своєю роботою і ще з дитинства знала, що буду лікарем. Адже народилась у лікарській сім'ї, батьки дуже багато працювали, часто чергування у них збігалися, і я не раз проводила дозвілля в медичному закладі, робила уроки й навіть ночувала. Дуже любила дітей і знала, що оберу саме педіатрію, хоча мама, можливо, хотіла мене трішки відмовити якщо не від медицини, то принаймні від педіатрії. Але я обрала свій шлях і анітрішечки про це не шкодую. У Рівненській обласній дитячій лікарні працюю 27 років, з моменту її відкриття. З них 17 років очолюю відділення педіатрії №2. Це відділення мені дуже рідне, близьке. І коли я включилась у ще одну роботу, політичну, то тепер мені здається, що в добі, мабуть, не 24, а 48 годин. Певно, відкривається друге чи третє дихання.

– 17 років на чолі відділення — чималий відрізок часу. Не хотілося кинути цю роботу, щось змінити?
– Знаєте, мабуть, ні, тому що мені надзвичайно дорогий наш колектив, виплеканий багатьма роками спільної праці. Самі по собі ми мало чого варті, тільки разом, у співпраці з людьми, які нас оточують, які нам допомагають, а ми допомагаємо їм. І це стосується будь-якої сфери. Тому навіть якщо минулими роками була можливість змінити посаду на якусь вищу, я для себе зробила висновок, що хочу працювати далі зі своїм колективом, з людьми, з якими разом ми пройшли чималий шлях.

ДИВИТИСЬ ВІДЕО

– А наскільки за цей час змінилась сама специфіка роботи відділення — діти, певно, стали хворіти більше, з огляду на наслідки чорнобильської катастрофи?
– Справді, захворюваність дітей зростає кожні 5 років — ми робили відповідні дослідження, проаналізувавши дані, починаючи з 1985 року. Чорнобильський фактор справді дається взнаки, але є ще й соціальний — багато батьків на заробітках, діти не мають належного догляду, харчуються абияк, і це негативно впливає на стан їхнього здоров'я. Нам хотілося би, щоб діти були здоровішими, але нині, на жаль, дитинство за рівнем захворюваності залишає бажати багато кращого.



– Наскільки нинішній стан медицини — а ми знаємо, яким він, на жаль, є — дозволяє допомагати таким діткам?
– Дуже багато залежить від людей. Від їхнього ентузіазму, від готовності допомагати, незважаючи на скруту. Знаєте, враховуючи стан медицини в Україні, мені здається, що якби не було таких відданих своїй справі людей, яких маємо, – я не знаю, як би ми надавали допомогу хворим...
Пригадую, один із депутатів нещодавно сказав: “Знаєте, чому в нас немає ядерної зброї? Тому що ще не замовили волонтери!” Насправді це дійсно реалії нашого життя — коли волонтери беруть на себе забезпечення медичних закладів обладнанням, хворих — харчуванням і т.д. Тому на сьогодні питання реформи медицини стоїть надзвичайно гостро. Ми вже півроку маємо нового міністра охорони здоров'я, але не бачимо абсолютно ніяких реальних реформ.

– А як особисто Ви бачите першочергові кроки, які потрібно здійснити в медичній галузі?
– Хочу насамперед наголосити на тому, що ще в лютому минулого року був оголошений мораторій на закриття лікувальних закладів. Звісно, обґрунтовуючи доцільність того чи іншого закриття, можна закидати, що є вільні площі, є певні територіальні нюанси — але давайте-но перш за все повернемось до людей. Реформування медицини — це насамперед якісна допомога нашим людям. Є бабусі й дідусі, які й до ФАПу не можуть доповзти — як вони доїдуть 50, 100 і більше кілометрів до іншого лікувального закладу?..

Тому, можливо, дійсно потрібна реорганізація ліжкового фонду, але після того, як лікувальні заклади будуть забезпечені відповідною матеріально-технічною базою.

ДИВИТИСЬ ВІДЕО

– За нинішніх умов, на Ваш погляд, це реально? Адже ми постійно чуємо від урядовців, що в бюджеті не вистачає коштів...
– Знаєте, коштів якраз дуже багато на що вистачає, головне — це хотіти їх спрямувати справді на реальні потреби людей. Це перше. А друге — давайте заберемо існуючу тендерну систему, яка побудована на лобіюванні інтересів певних компаній, і дамо можливість медичним закладам вибирати собі медикаменти й обладнання справді за співвідношенням ціни та якості.

– Тобто, практика зловживань на тендерних закупівлях, про яку багато говорили за часів Януковича, продовжується й нині?
– Абсолютно. На жаль, на сьогоднішній день питання тендерних закупівель не змінились. Нині вже травень — а ми знову маємо порушення закупівель за державними програмами.

– Торік, пригадую, цілий скандал був на засіданні уряду через порушені терміни тендерних закупівель медикаментів...
– Зараз маємо те саме. Знаєте, закордонні колеги нас просто не можуть зрозуміти: як таке взагалі можливо, що медичний заклад не має певного препарату, якщо він потрібен дитині? Але це справді наші сьогоденні сумні реалії.

ДИВИТИСЬ ВІДЕО

– Що потрібно, аби змінити ситуацію? Політична воля, зміни в законах?
– Це питання і політичне, і юридичне, головне — це прагнення до радикальних змін на державному рівні. Чомусь Польща змогла за три роки зробити реорганізацію медичної галузі, і зараз наші пацієнти просять контакти польських лікувальних закладів, і їдуть туди, бо часом лікування там виходить дешевшим, ніж в Україні...

– На Вашу думку, чи можливі за нинішніх умов радикальні реформи в медицині, чи ситуація приречена й далі роками залишатись на рівні розмов?
– Можливі. Але радикальні реформи повинні бути не тільки в медицині, а й в усіх галузях. Це повинні бути дійсно радикальні реформи. Люди повинні усвідомити: ми відбулись як нація — ми повинні відбутися як держава. Тому давайте проведемо ці реформи.

– Власне, не так давно і особисто Ви прийшли в політику, очоливши на Рівненщині Радикальну партію Олега Ляшка...
– Знаєте, хоча раніше активно політикою не займалась, патріотичні настрої у нашій сім'ї панували завжди. З покійним батьком ще за радянських часів багато говорили про Україну — він мріяв, що наша держава стане незалежною, багато читав, добре знав історію, для нього святими були українська мова, українська церква... Напевно, патріотичний неспокій передається у нашій сім'ї генетично. Пригадую, син Андрій (нині — народний депутат України, заступник голови Радикальної партії Олега Ляшка Андрій Лозовий — авт.) включився у протестні рухи у віці 14 років. А коли навчався на першому курсі, колеги покликали мене до телевізора — у кадрі щойно показали, як синові заламали руки правоохоронці на черговому мітингу... Материнське серце, звісно, не мало спокою весь цей час. Особливу тривогу відчувала у грудні 2014-го, у розпал подій Майдану, коли Андрій брав участь у довиборах до парламенту в 94 окрузі на Київщині. Певно, не варто й говорити, через що доводилось проходити кандидатам від опозиції у розпал диктатури Януковича... Але так, певно, судилося нам долею — не бути байдужими до будівництва Української держави.

Кажуть, що діти наслідують приклад батьків, а у нас (посміхається — авт.) – вийшло навпаки. Спочатку у велику політику включився Андрій, а потім і я зрозуміла, що не можу стояти осторонь. Бо якщо не ми — то хто? Так, я довго вважала, що кожен має займатися своєю справою: лікарі — лікувати, вчителі — вчити, військовослужбовці — захищати країну. Але згодом зрозуміла: так не буде. Тільки від нас залежить, чи зможемо ми змінити на краще нашу державу. Якщо цього не зробимо — це буде зрада наших дітей. Ми не можемо лягти спати ввечері в одній державі, а прокинутись в іншій. Ми повинні змінювати її самі. І давати дорогу молоді, активній і небайдужій. У нашій команді, команді Рівненської обласної організації Радикальної партії Олега Ляшка, такої молоді багато, і ми прагнемо використати її потенціал, її енергію на всі 100 відсотків.

Знаєте, я дуже вдячна команді наших партійців, яка мені допомагає, — заступникам, помічникам, членам бюро... Тому що сама я не змогла б потягнути всю роботу, адже медицину не проміняю ні на що. З мене сміються вже колеги по партії: я кажу, що не маю вихідних, а вони у відповідь: а в нас є?.. Немає в них, немає в мене, так і працюємо (посміхається — авт.).

ДИВИТИСЬ ВІДЕО

– Якось ми говорили з Вами про Вашу роботу в партії, і Ви сказали, що разом із командою робите багато справ, які не надто афішуєте. Що Ви все ж таки мали на увазі?
– По-перше, це надання допомоги дітям з особливими потребами. Одній дитині потрібен слуховий апарат, іншій — якесь оперативне втручання в межах нашого закладу, якщо це можливо, а когось відправляємо в Київ. Дуже багато роботи нині пов'язано з допомогою постраждалим в АТО. Зокрема, допомагаємо їм з оформленням документів. Сьогодні якраз телефонували мої помічники: прийшов один чоловік, якому вже допомогли — і привів з собою інших... Що в наших силах — будемо робити, будемо допомагати.

– Торік Ви мали досвід участі у виборах до Верховної Ради в 153 виборчому окрузі (частина міста Рівного, Рівненський, Гощанський, Корецький та Острозький райони). Як оцінюєте нині цей відрізок часу, що він Вам дав?
– Це неоціненний досвід — і політичний, і досвід спілкування з людьми. Знаєте, ми зараз завершуємо реєстрацію осередків Радикальної партії у районах, і ось минулої неділі була на установчих зборах у Корці — а люди мені кажуть: ми так за Вами скучили! Відповідаю їм: я теж! Це справжнє життя, яке і надихає, і вивертає назовні всі ті проблеми, які, на жаль, існують у суспільстві. А ще — показує, хто є хто, особливо після виборів.
Знаєте, бувало таке, що люди звертались за допомогою у вирішенні тих чи інших питань — я ніколи не обіцяла того, чого не зможу зробити, але деякі речі принципово робила вже після виборів. Люди кажуть: так ви ж не пройшли в депутати! А я відповідаю: саме тому я це і роблю.

– Це нетипово для нашої політики...
– Але так треба жити і так треба робити.

– Підсумовуючи нашу розмову запитаю: отже, на Ваш погляд, за кілька років щось радикально змінити на краще в Україні — реально?
– Реально. Тільки треба перестати затягувати пасок на шиї у наших простих людей. Давайте ми трохи перекладемо тягар на тих, хто має мільярдні статки і може трохи поділитись. Давайте повернемось до питань націоналізації. Давайте ми хоч щось зробимо для людей. А у нас поки що вся відповідальність і весь тягар — на плечах у простих людей, у пенсіонерів, які нині вже бояться навіть зайти в аптеку, враховуючи нинішні ціни на ліки. Потрібна політична воля і бажання змін.

ДИВИТИСЬ ВІДЕО

До теми:

Лідер Радикальної партії Ляшка на Рівненщині Оксана Лозова: “Працювала 24 години на добу, тепер – 28”

Кубок Рівненщини з шахів за підтримки Оксани Лозової

Головний лікар Рівненського обласного перинатального центру Вікторія ЄНІКЕЄВА - у програмі "Думки вголос" [+Відео]
Система Orphus
Коментарі:

Останні новини

Клініка професора Стефана Хміля

Сучасна урологічна допомога

Янчук