Подати
оголошення

Ресторан Манхеттен
25.10.2015, 18:10

Історія раптового кохання по-рівненськи

"Почалася їхня історія гарного зимового дня. Зранку, як ні в чому не бувало, вони збиралися на прогулянку. Ніхто і не підозрював, що все так станеться...", - розповідає випускниця Школи універсального журналіста Юлія Опанасюк.
Він ішов гуляти містом, а вона – на навчання. Пізнавши багато таємних та не знаних досі йому місць, познайомившись з безліччю приємних людей, надихавшись свіжим повітрям, він вирішив трішки відпочити і попити кави...

Вона ж, тим часом, старанно, з усіх сил навчалася. Вона пізнавала все нове й нове з її майбутньої професії. Зрештою, вона втомилася і з подружками вирішила сходити перепочити. Зайшовши до кав’ярні, вона, нічого не підозрюючи, обрала столик біля вікна. Поки подружки приводили себе до порядку, дівчина зробила замовлення і з цікавістю розглядала картини. Хлопчина ж, в свою чергу, помітив її, як тільки вона зайшла.

Він не зводив погляду, був мов зачарований. Повернулися подружки, і, сміючись, вони продовжували правити теревені. Та якось ненароком, дівчина кинула погляд в сторону красивого незнайомця, який сидів за столиком навпроти. «Такий милий, з гарним поглядом, сильний і сам? Певно чекає на когось. Я б хотіла бути на місці тієї, котру чекає…» - подумала вона, і отямилась. Подружки помітили, на кого задивилася їхня колежанка. І тут, почалися звичні розмови:

- Ти бачила? – мовила одна.
- Він дивився на тебе! – мовила друга.
- Ти явно йому сподобалася… - не втрималася і третя.
- Нічого подібного, дівчата, це все вигадки. Ви краще скажіть, що там було далі? – відводила тему дівчина.
- Де? Там? Та зовсім нічого цікавого! – відповіли подружки.
- А от тут цікавіше… - підсмикували дівчину.
- Та годі вам, перестаньте! Зовсім тут не цікаво. Просто звичайний незнайомець, такий собі, симпатичний, милий, стрункий… - в її голосі була відчутна ніжність і легкість.

Парубок сидів і лише інколи поглядав на столик колежанок. Про що він думав, зрозуміти було важко.

Посидівши, відпочивши, дівчата розрахувалися і знову пішли на навчання. Хлопець же, продовжував сидіти за своїм столиком. В його погляді ховалися нотки цікавості та симпатії.

Наступного дня він з надією чекав на дівчину в тій же кав’ярні, за тим самим столиком, з тією ж цікавістю та ще більшим захопленням. Хлопець з самого ранку чекав на цю зустріч, і от… вона здійснилася!

Цього разу дівчина прийшла одна, адже її подружки затрималися в університеті. Вона обрала місце біля вікна, замовила кави і розглядала якісь папірці. Враз, вона стрепенулася від того, що хтось підсів до неї. То був він. Подумки вона не могла стримати щастя, а ззовні вона лиш зобразила здивування і мовчки дивилася на нього. Його пильний погляд пронизував кожну її клітинку, кожну частиночку її душі. За хвилинку вони почали розмову і навіть не помітили, як швидко пролетів час і звечоріло. Хлопець запропонував провести дівчину і та погодилась. Всю дорогу вони сміялися, моментами різко зупинялися, аби поглянути один одному в очі, а потім як діти гралися.

І так було кілька днів, доки йому не став час їхати. Дівчина не могла повірити, що єдина людина, яка зрозуміла таємниці її душі, яка стала найближчою в світі, повинна її покинути…

В останній вечір він запросив її на побачення. Вона сиділа сумна і стривожена… Вони знову довго сиділи, сиділи доти, доки кав’ярні не став час закриватися. Прогулюючись нічним містом, тримаючись за руку, не стримуючи емоцій та сліз, вона все ніяк не розуміла, як так може бути. Парубок провів її, ніжно-ніжно обійняв, лагідно поцілував, і пообіцяв, що ще повернеться. На ранок його вже не було.

Кожного вечора вона згадує все, що пов’язано з тим милим хлопчиною, який став для неї ідеалом. Прокручуючи в голові кожен момент проведений з ним, вона створює нові шедеври в її душі, вона пише йому вірші, і з надією чекає, що він повернеться.

Любити когось до нестями,
І снитись, можливо, ночами,
Давати надію безгранну,
Відчути душу бездоганну.

Торкнутися руки рукою,
Провести по щоці губою,
Пізнати мед на тих вустах,
Що відганяють кожен страх.

Ти поринаєш в насолоду,
І все приймаєш в нагороду,
Як тіла рідного торкнешся,
Душею зразу в небо рвешся.

Він ловить погляд твій тремтячий,
Але ж ти знаєш - він терплячий,
Чекатиме до скону віку,
Аби відчути разом втіху.

Аби радіти, як дитя,
І поряд йти у майбуття,
Аби за сотні кілометрів,
У серці з них зробити метри.

Він пригорне до себе ніжно,
І посміхнеться тихо й втішно,
Від всього світу він закриє,
І в інший світ врата відкриє.

Війдете ви у край щасливий,
Де не важливо, чом мрійливий,
Де квітів пахощі витають,
Де всі льодинки в серці тануть.

Де є трояндові поля,
Коханням квітне вся земля,
Де все легке, і все приємне,
Для посторонніх - потаємне.

Де любити до нестями - 
Не знати людину місцями,
А знати людину цілком,
З кожним можливим недоліком.

Ти знаєш людини минуле,
Пам'ятаєш - воно промайнуло,
Ти маєш в майбутнє із нею піти,
І поруч доріжку для себе знайти.

Кохати взаємно, не знати образ,
Завжди пам'ятати приємний той час,
Як тільки зустрілись і все почалось,
Можливо для вас це все Богом судилось?


До теми:

Історія кохання мера Рівного та його дружини Марії

Вступ-2015: як за 2 дні ви можете підготуватись до вступу на журналістику [Фото+Відео]

Історія кохання рівнян у віршах

Рівнянка - про любов і маячню в горі і в радості [БЛОГИ]
Коментарі:
Бесплатка


Актуальні новини України за сьогодні на https://www.ukr.net