Ми у Facebook Ми у Youtube

Цілюще джерело Свято-Успенського Липківського чоловічого монастиря

Недалеко від Гощі розкинулось село Липки. Ніби нічого особливого тут немає, окрім природного джерела, яке вирує на схилі одного з пагорбів.

Ніхто з липківчан не може точно сказати, як і коли виникло це джерельце на схилі пагорба, але всі його з впевненістю іменують святим і Божим. Дослідники різних історичних періодів, проводячи аналіз складу води, засвідчують, що ця вода має цілющі властивості.Хтозна, чи далеко вперед загадував колись долю монастирю біля святого джерела ігумен Яків, коли розпочав його будівництво ще на початку минулого століття в 1921 р.



Зі святим джерелом пов’язано кілька легенд, а історія села Липки має дві версії, пов’язаних зі знищенням села татарами: перша версія – коли татари знищили захисників поселення і спалили церкву, друга – коли церква з її захисниками та більшістю бусурманів провалилася в підземелля , а на тому місці з’явилася водойма, яка згодом перетворилася в джерело.

За народними переказами, село Липки дуже старе. Перша документальна згадка про нього датована 1577 р. Частина села Липки з південно-східної сторони здавна прозвана Селищем. Після падіння кріпосного права, як свідчить карта земельних наділів 1866 р, землі південніше села були відведені під земельні наділи. Джерельна криниця і навколишні поля випали Андрію Наумчуку, в якого було 15 десятин землі, на відміну від інших кріпаків, що отримали по 10 десятин.

У 1866 р. син Андрія Наумчука, Микола, одружується з місцевою дівчиною Параскою і утворює власну сім’ю. Батько виділив молодому подружжю землю, на якій була джерельна криниця. Подружжя Наумчуків виростило і виховало п’ятеро дітей – два сини і три дочки. Сім’я була працьовитою і відзначалася надзвичайною побожністю. Джерельну криничку на власному полі сім’я вважала святою, бо вірила, що джерельце з’явилось тут після провалля церкви. Сам господар часто повторював, що потік води джерельної – то сльози останніх захисників Селища, а саме Селище дало початок селу Липки.

Старший син Миколи і Параски Наумчуків – Іван, 1887 р. народження, з дитинства мав потяг до церкви. В дитинстві хлопчик тяжко перехворів тифом. Батьки доклали чимало зусиль, щоб вилікувати сина, але попри всі свої надії та старання залишилися розчарованими наодинці зі своїм горем. Повітовий лікар у Великих Межиричах сказав забрати хлопчика додому, як безнадійного на всяке одужання. Вдома малий Івась бачив сон: прийшла до нього прекрасна жінка і сказала, щоб набрали вони води в своєму джерелі на своєму полі і щоб хлопчик випив тієї води, тоді він зцілиться і одужає. Малий Іванко розказав сон батькам, а ті, не гаючи часу, швидко набрали води і віднесли її до священика, котрий відслужив над водою водосвятний молебень. Потім освячену воду дали хворому хлопчику і той незабаром видужав.

Час спливав, Іван виріс і, будучи ще зовсім молодим хлопцем, просив батьків, аби ті відпустили його в монастир в Почаїв, а коли батьки не дали згоди, то сам пішов, досягши повноліття. Ставши послушником у Почаївській Лаврі, побачив Іван там ікону Афонської Богоматері, одразу впізнавши на ній Ту, котра вилікувала його в дитинстві. Він ще більше окріп у вірі, переконавшись, що сама Цариця Небесна відвернула його від смерті. Відтепер юнак твердо вирішив назавжди полишити батьківський дім і прийняти чернечий постриг. Тут, в Почаєві, він згодом постригається на ченця з ім’ям Яків, і здобуває священицький сан. У отця Якова з часом визріла думка побудувати в Липках, на місці джерельної криниці, скит. Батьки виділили синові гектар землі поруч з джерелом. Взявши благословення у священноначалія Почаївської Лаври на будівництво Лаврського скита в селі Липки, молодий священик полишає монастир і йде на приходське служіння, щоб заробити грошей і розпочати будівництво скитського храму. Деякий час отець Яків був настоятелем церкви с. Пляшева, що на Козацьких могилах. Одночасно він звертається з проханням до багатих людей, парафіян з інших храмів, щоб вони надали на цю добру справу посильну грошову допомогу. І вже коли назбиралася певна сума грошей, отець Яків розпочав будівництво, ставши і його організатором, і керівником.

У 1921 р. семи купольний храм вже красувався на околиці Липок, радував серця і зігрівав душі віруючих, які почали сходитись звідусіль нескінченним потоком. Новозбудована церква була ніби вся у віночку з декоративних дерев, а всередині була дуже оригінально розписана. Північна сторона храму мала високий підмурок, оскільки вивищувалась на підніжжі горба. В підмурку знаходились масивні двері, що вели в каплицю, яка була в нижній частині храму. Тут з джерела збігала вода в дерев’яний колодязь, з якого її надлишки витікали через трубу за межі храму, а далі струмочком – в ставок, що був поруч.



Головний престол храму було освячено на честь Успіння Божої Матері, а боковий престол - на честь великомученика Димитрія Солунського. Це був Липківський скит, що належав Почаївській Лаврі.

Сотні людей відвідували Липківський скит, щоб набрати тут цілющої води. З приходом у 1939 р. безбожної влади для Православної Церкви настали часи випробувань і переслідувань. Багато храмів тоді було зачинено і знищено. Скит в Липках теж закрили, і він був закритий до часу німецької окупації. Характерним є те, що саме в роки німецької окупації діяльність храму відновлюється. Отець Яків, як і раніше, відправляє службу Божу. Та у 1950 р. безбожні правителі вдруге закривають храм. Отець Яків в печалі був змушений повернутись знову до обителі своєї юності – Почаївської Лаври.

Біда прийшла у 1961 р. Храм-скит було зруйновано, до краю знахабнілі руйнівники знищили все те, що не творили їх руки. Неушкодженою лишилась тільки капличка, що розміщувалась в цементному підмурівку, а в ній - джерельна криничка.

Усі подальші довгі роки до криниці не заростала стежка. Люди з вірою приймали цей цілющий Божий дар – криничну воду, і багато хто з них отримував оздоровлення в фізичних недугах. Вони потай впорядковували капличку, виготовили і прилаштували двері, повісили ікони, причепурили їх вишиваними рушниками, молились тут і набирали цілющої води з життєдайного джерела.

У кінці 80-х і на початку 90-х років ХХ ст. часи атеїстичного тиску і пропаганди канули в Лету. Для православної церкви настали кращі часи – відродження і відбудови храмів. На місці колишнього скиту було вирішено побудувати чоловічий монастир.

У 1990 р. місцевий колгосп виділив землю під забудову храму. А люди і надалі зверталися в різні інстанції, щоб одержати дозвіл на будівництво храму. Вже в квітні-травні 1991 р. було зареєстровано релігійну громаду і парафіяльну раду Української Православної Церкви і дозволено розпочати будівництво. Архієпископ Рівненський і Острозький Іриней благословив забудову і закріпив старшим на будівництві колишнього послушника монастиря, архідиякона Михаїла Гнесюка. Як і раніше, храм був поручений опіці Пречистої Богоматері і іменувався Успенським.

27 лютого 1992 р. прибув до храму архієпископ Іриней. Владика освятив Престол і відправив Божественну Літургію. Відтоді цей день вважається офіційним днем відкриття Свято-Успенського Липківського чоловічого монастиря. Престол освячено на честь Преподобного Іова Почаївського.

У 1997 р. збудовано двоповерховий корпус на 14 кімнат для монастирської братії. Цього ж року було заселено перший поверх повністю.

У 1999 р. збудовано ще один житловий будинок на 4 кімнати. В цьому ж році почалось будівництво нового величного храму на честь Живоносного Джерела Божої Матері. Взагалі 1999 р. став пам’ятним. Спочатку владика Варфоломій освятив місце під будівництво нового храму, роботи почалися з джерела, тут побудували нову надбудову, в якій є колодязь і купальня на дві кімнати.

Монастирі завжди були опорою і твердинею православної віри. Такими вони залишаються і в наш час. Тому відрадно, що з проголошенням незалежності і розбудови Держави, всюди розпочалось і відродження святинь. Храми і монастирі покликані відроджувати в народі втрачену віру та духовність і давати людям надію.

За матеріалами a-starosta.narod.ru
Переглядів: 1436