Коли вмикаєш “Новини Рівного” із Світланою Сиротою і чуєш її прощання з глядачами — мимоволі думаєш: усе буде добре. А хіба не для цього й потрібно телебачення — вносити певну структуру у наш хаос? (Недарма ж чимало старших людей живуть “від серіалу до серіалу”).
Утім, про перемогу форми над змістом говорити в нашому випадку аж ніяк не випадає: у телеефірі Світлана не лише радує сяючою посмішкою і щоразу креативними “прощалками”, а й періодично дозволяє собі відступати від так званої “об’єктивності”, роблячи у новинах власні акценти, відповідно до власних поглядів.
У часи покійного Василя Червонія, стосунки якого з директором телеканалу Віктором Даниловим були непростими, саме існування в ефірі Першого місцевого цієї білявки, котра називає Червонія своїм другом, доводило, що розмови про якусь “політичну цензуру” на “Рівне 1”, м’яко кажучи, не відповідають дійсності.
Не приховує Світлана власних думок і сьогодні — і її виразно проукраїнські погляди за умов, коли в інформаційному просторі стало відчутно менше України (добре, хоч місцевого ТБ це не стосується!) сьогодні виглядають іще доречнішими, ніж тоді.
Тому, напевно, добре, що в мами 11-річної Юлі немає мільйонів, які дозволили б їй втілити дитячу мрію полетіти у космос — такі телеведучі нам потрібні на Землі! А Сироті, за її власним зізнанням, найбільше потрібно, аби всі її рідні, кохані люди були здоровими і поруч. І в цьому вона — абсолютно земна, наша місцева телезірочка, як і кожен з нас.
