Не так давно автору цих рядків випала нагода взяти участь у одному невеличкому експертному опитуванні. Повторюваність питань про оцінку та можливі шляхи покращення діяльності окремих посадовців і структур не залишила сумнівів у кінцевому замовнику дослідження — скажемо так, аж ніяк не опозиція.
Організатори пообіцяли анонімність, але попередили: деякі висловлені нами думки — цитуватимуть у висновках. Яким же було моє здивування, коли дещо з висловленого через короткий час справді почув, ледь не дослівно — з уст саме тих, про чию діяльність так ретельно розпитували соціологи. Дрібниця, а приємно: “почули всіх”…
Одна з ключових тез, яку ми (скажу тепер без зайвої скромності!) спільно сформулювали — людям бракує інформації про те, що ж реально робить на своїй посаді той чи інший високопосадовець. Ну ось, приміром, минув тиждень — і хто може сказати: чим переймався міністр культури?..
Галина Кульчинська розуміє це без усіляких соцопитувань. А чимало пересічних рівнян натомість — мають певне уявлення про те, чим займається Галина Кульчинська. І мова не про наради і папери, які насправді в житті посадовця такого рангу займають найбільше часу — це якраз невидима частина айсбергу. (І нецікава більшості з нас — думаю, з пані Галиною включно). Мова — про телевізійну картинку, що відображає проекти, патроновані Галиною Кульчинською: Рівне на “Майдансі”, лялька-мотанка, “Молоді та здорові”, “Вишитий рекорд”, “Стань Гогеном”… Зважаючи на таку поінформованість, можна припустити: для багатьох далеких від влади людей, певно, взагалі стала б новиною звістка про те, що у Володимира Хомка є ще й інші заступники…
Можна парирувати: сфера у Галини Григорівни така — гуманітарна. Колективне розмальовування комунальниками гігантської писанки чи які-небудь “перегони інвесторів” уявити, як-не-як, набагато важче… Хоча, звісно, можна пофантазувати й уявити, що, якби доля закинула Галину Кульчинську в якусь зовсім нову для неї сферу, то й там її невичерпна креативність знайшла б гідне застосування. І прославилася б, приміром, Рівненщина тим, що десь на полях Зарічненщини склали найбільший в Україні земельний акт із багатьох маленьких актів-клаптиків…
Не ображайтесь, Галино Григорівно, за прозоре порівняння — така вже натура людська, що ми всі всіх з кимось порівнюємо. До речі, є психологічна теорія про те, що такий спосіб взаємодії зі світом притаманний саме жінкам. Мовляв, більшість чоловіків знайшли собі одну жінку — і, якщо вона їх більш-менш задовольняє, заспокоїлись, “поставили галочку” і далі займаються своїми чоловічими іграми. (Байдуже, це “стрілялки” на компі чи битва за “мажоритарку”).
А в більшості жінок пошук включений постійно, підсвідомо — і для того, аби “на автоматі” зробити новий вибір, достатньо, аби лишень забракло свіжих емоцій… Так це чи ні — жінкам видніше, ці рядки писав чоловік. Який може лише висловити власну думку: свіжих емоцій від діяльності Галини Кульчинської рівнянам не бракує вже котрий рік. А отже, вона — на своєму місці: і в міській владі, і в рейтингу найуспішніших. Хотілося б написати: “і в парламенті не загубилася б” — але ж треба щось і на наступний рейтинг залишити…
