“Сьогодні свято. Я, як завжди, згадую про те, що варто поділитися віршами саме у день свята, бо сама атмосфера надихає на те, щоби про це говорити. От і з ОГО я хочу поділитися своїм настроєм.
Нехай ці вірші надихають наших воїнів, яким шлю низький уклін за мужність, любов до Вітчизни, за жертовний подвиг.
Слава Україні! Слава захисникам України! Миру Україні!
З повагою Наталія Погребняк”.
Я – СИН УКРАЇНИ!
Історію творять народи,
І кожен із нас зокрема…
Хтось просить за це нагороди,
А в комусь – користі нема.
Когось світле прагнення волі
В буремні події несе
І крила вирівнює кволі,
Бо воля для нас – над усе.
Я син України, народу,
Що прагне високих ідей,
Що йшов на Майдан за свободу,
За світле майбутнє дітей.
Жертовні вогні не згасити
На карті знаменних подій.
Ми – гордої нації діти –
Не зрадим батьківських надій.
І гідність свою на поталу
Ми вже не дамо ворогам,
Відродимо мало-помалу,
Що Богом даровано нам.
А пам’яті свічі скорботні
В серцях понесем я і ти,
Щоб голос Небесної сотні
Молився за нас з висоти.
МОЯ УКРАЇНО! ТИ – ПІСНЯ
В піснях волошкового краю
Я щастя навіки знайшов:
Із них я натхнення черпаю,
І радість, і вірну любов.
Бо тут, на роздоллі квітучім,
Де сонце п’є чисту блакить,
Мій рід волелюбний співучий
Міцнішає поміж століть.
Моя Україно! Ти – пісня,
Душа моїх предків святих.
Вертатись ніколи не пізно
До тебе з далеких доріг.
Моя Україна – світанки
Дитячих солодких надій,
Молитви слова й колисанки,
І радості в долі моїй.
Я стану над світом пророчим,
Молитвою злину увись
І в Бога проситиму: «Отче,
Добром у серцях озовись.
Народ мій козацького гарту
Покровом від зла захисти,
Щоб світлом жертовної ватри
Синам твоїм більш не цвісти».
МИ – ПАМ’ЯТЬ КОЗАЦЬКОГО РОДУ
Лунає, мов сповідь осіння,
Наш голос у хорі віків,
Молитвою за воскресіння
Безвинно убитих синів.
Героїв Небесної сотні
У Вирій несе листопад,
А ми піднялися з безодні
І дороги нема вже назад.
Хай світ затамовує подих,
Коли Україна іде.
Мудрішає з часом наш подвиг
І рівних собі не знайде.
До неба здіймаєм долоні,
Щоб рід наш зростав і міцнів,
Щоб горе не сріблило скроні
Батьків, що ховають синів…
Ми – пам’ять козацького роду
І подвигів славних імен,
Що смерть прийняли за свободу,
Не кидали в битві знамен.
Батьківської долі нащадок,
Святих заповітів красу,
Як Богом дарований спадок,
Я в люблячім серці несу.
А МАТИ НЕ ПЛАКАЛА…
А мати не плакала: висохли сльози…
А мати не плакала: є ще сини,
Які переможуть і спеку, й морози,
Які переможуть дороги війни…
Увійдуть до хати і скажуть тихенько,
– Нарешті ми вдома… Тут – рідний поріг…
За сина Вам низько вклоняємось, ненько…
Він нас врятував, а себе не вберіг…
Він нас врятував… Вкрилось маками поле,
Де сльози посіялись наші рясні.
Назвуться на честь нього діти-соколи,
Залишиться він молодим уві сні…
І мати не плакала: знала напевно,
Що іншої долі не вибрав би син,
Бо брався до справи він вправно і ревно,
Бо в неї єдиний він був… син один…
Ні! Мати не плакала. Ніченьці – сльози…
Ні! Мати не плакала: є ще сини,
Що рід захистять, вбережуть від загрози,
Бо воля й життя – однієї ціни.
ВІРШІ НАТАЛІЇ ПОГРЕБНЯК
“Хай воєн не знають сини”. Вірші до 9 травня
“Відпусти нам, о Боже, провини, Збережи, захисти Україну”
Вірші про АТО
Вірші про маму
Вірші пам’яті жертв голодомору
