Рівненський обласний музично-драматичний театр розпочав свій 86-й театральний сезон з глибоко емоційної та символічної постановки — вистави «Мами» за новелами української письменниці Марії Матіос. Цей проєкт став не лише культурною подією, а й актом шани та пам’яті, який об’єднав мистецтво й живий біль сучасної України.
Вистава «Мами» розповідає історії жінок, які втратили своїх синів на війні, а також порушує важливу і болючу тему повернення ветеранів до цивільного життя. У залі панує особлива тиша — кожна сцена пронизана глибокими емоціями, кожне слово відлунює в серцях глядачів.
«Мами» — це більше, ніж театральна постановка. Це мистецький простір для спогадів, сліз, любові та вдячності. Простір, де пам’ять оживає на сцені, а мистецтво стає мовою серця.
Про емоції, висловлені словами, у відгуках лише кількох глядачів…
У Рівному відбулась неймовірна мистецька подія – премʼєра вистави «МАМИ» за драмою української письменниці Марії Матіос!
Перетворити 270 сторінок прозового тексту на дві години пронизливого, блискучого дійства з несподіваними сценічними та театральними рішеннями – це безперечне досягнення всього акторського колективу нашого театру.
Браво, наші кохані актори! І в першу чергу в цьому особлива заслуга двох молодих дівчат – режисерки Анжеліки Чорнойван і Катерини Кардель – сценографія, костюми.
Те що ви зробили, дівчата – потужно, красиво і професійно!
Але була ще одна надважлива складова сьогоднішнього дійства, без якої ця вистава ніколи б не була такою емоційно насиченою і так захоплено прийнятою публікою – це живий музичний супровід, який тривав практично протягом усієї вистави!
Упевнена, знайдеться багацько чудових відгуків про талановиту гру наших акторів, неймовірну драматургію, костюми, увагу до найдрібніших деталей.
Закцентую на хірургічно точному фрагменті обіграння ПТСР (посттравматичний стресовий розлад – спробу організму пережити складну, загрозливу подію) у виставі «Мами» за новелами Марії Матіос.
Як добре, що ця складна тема комунікується через мистецтво: театр, літературу – зрозумілими словами, прикладами, продемонстрованими через призму людських доль.
Замовчуємо різні факти, ситуації, події, а натомість мусимо вчитися говорити про складне, неприємне, загрозливе.
Може, одного разу відверті розмови стануть паливом для вогню, який допоможе вистояти, допоможе якійсь матері дочекатися свою дитину, іншій зрозуміти і підтримати.
Бо нині не час для мовчання.
Книжку Марії Матіос «МамИ» читати боляче, однак терапевтично. Біль втрати і сила любові тут у вузлику, який не розвʼязати. Ніяким розумінням. Тому варто просто вислухати і побути поруч мами, яка втратила дитину.
Під час пологів жінці потрібно дихати. І навіть після зʼяви дитяти у світ це вміння в пригоді завше. Але мамі захисника щоб проживати хвилювання, невимовний жаль, вселенську скорботу, трудно дихати. На це потрібні зусилля. «Вже стільки часу намагаюся вдихнути і видихнути свій біль» [цитата з книги].
У драмі вшиті невидимою ниткою послання – над чим нашому суспільству і кожному громадянину зокрема важливо попрацювати, що варто переосмислити, а що прийняти.
Марія Матіос
Це була зустріч, яка не вимірюється роками, бо вона складає в долонях дві різних мене. Востаннє ми бачилися пів життя назад. Тоді я носила під серцем свого найстаршого сина і, здається, за 40 тижнів їй єдиній дозволила торкнутися до маленького життя в животі зі щиромаминими теплими побажаннями і тихою молитвою.
Тепер я сиділа в залі вже поруч із сином, уже дорослим, з твердим поглядом, власними переконаннями і своїм життям попереду. А пані Марії цього разу вдалося торкнутися душі. І не лише моєї, а й сотень присутніх в глядацькій залі
Театр цього вечора був спільною сповіддю і очищенням. Бо кожне слово, сказане зі сцени, падало в серце, як зерно у вологу землю. І проростало — навіть там, де здавалось, уже давно нічого не проросте.
Яка сила ховається під всією грою у виставі, скільки роботи та сенсів. Яку важливу роботу ви робите в наш час! Те що розповідала Марія Матіос про знайдених батьків загиблих хлопців, присутність мами одного з героїв….це вже просто назавжди в моєму серці і в душі!
Захоплююсь всіма нашими акторами і вважаю, що рівненський театр самий найкращий!
Це постановка, яка торкає до найглибших струн душі. П’ять історій — п’ять жіночих доль. У кожної своє материнське серце, свій біль і своя любов. Але всі вони об’єднані однією темою — втратою, що перетворюється на силу пам’яті та безмежної любові.
Перед виставою відбувся зворушливий перформанс-виставка «Хай буде тобі за Сина». Мами й рідні загиблих воїнів вийшли з вишиванками своїх дітей, з іконами та світлинами… Це був момент тиші, сили й великої гідності.
Можна багато написати, але якщо коротко – цю виставу потрібно дивитися ВСІМ! Браво великій талановиті театральній родині! Браво авторці! Також, як сказав Володимир Петрів, браво глядачам, які дві години спокійно з вірою в ЗСУ чекали на прем‘єру! Про війну. Про біль. Про реальність. Про силу. І про віру.
сьогодні я знов вірю у людей, чудо, магію та музу. Із заплаканими очима, з розірваним на шматки серцем пишу вам це.
Прем’єра рівненського театру “Мами” за твором Матіос — це культурний феномен, явище. Це коли ти йдеш з театру як після сповіді — зі сльозами виходить з тебе все темне, все погане.
Про що вистава?
Про маму яка втратила сина на війні. Про переживання горя і переродження. Про відчуття тих самих синів – про їх намагання жити життя попри все пекло, через яке вони пройшли. Про опіки на душі та тілі. Про неможливість усвідомити та прийняти себе після війні. Простити себе. Про те, що війна в середині людини ніколи не закінчується – якщо ти був і бачив. Про людяність, про надію, про силу віри та поміч. Про те, що ми всі чиїсь сини та доньки і коли нам край, звемо бога та маму.
Ну як так можна, Рівненський драмтеатр ??!!
Ну як можна так геніально робити свою роботу, а точніше — творити? От як це виходить? Я під враженнями від вистави “Мами” (наголос на И) за новелами Марії Матіос. Пощастило, нехай і по роботі, потрапити сьогодні на допрем’єрний показ.
Мої особисті відчуття:
– капець, як якісно!
– актуально до щему!
– так, непроста тема, коли матері втрачають синів. Але це не жахи, як я може десь собі, каюсь, уявляв!
– попри назву “Мами”, дивитись виставу зможуть і чоловіки. Зуб даю.
– кожен матюк, яких тут небагато, підібраний так влучно, що я ледь не збожеволів. Дещо неочікувано, але так влучно!
– я останнім часом рідко ходжу в театр. Сьогодні я це переосмислив.
– а ще я вчергове переконався, що наш театр — це просто скарб. Ювелірний виріб найвищої марки!
“МамИ”
Точка, де я відштовхнулась, нарешті відчувши, що таки можу дихати.
Більше місяця тому дружина Воїна подарувала мені квитки на прем’єру. За дивним збігом прем’єру вистави, яку я так хотіла побачити
Крайній тиждень я не брала до рук телефон . Майже не відкривала мережі. Тихо плакала над запитами і мені не хотілось ні з ким розмовляти.
Що то було? Не знаю.
Але сьогодні….
Якось так світло і тепло всередині
Попри всю складність і емоційність вистави.
Попри сльози.
Скільки їх, Мамів, що вчаться дихати? Мамів, що до останнього подиху несуть у серці любов
Обов’язково подивіться
Жоден відгук не дасть вам того, що відчуєте у залі.
Про те, що вистава виправдала очікування авторки, свідчить її короткий відгук. Більше слів, у відомої майстрині слова, для соцмереж поки не знайшлося…
