Алла МАТЧУК знає силу Слова

Доцент кафедри теорії літератури і славістики РДГУ

“Поезія — це як своєрідний висновок, зроблений мною на основі різних життєвих ситуацій”, — зізналась Алла Матчук, презентувавши у 2009-му свою поетичну збірку “Стихія”, до якої увійшли твори, написані впродовж півтора десятиліття. Поетеса і викладач-філолог, Алла Матчук займається тим, до чого лежить її душа: навчає студентів прекрасного, допомагає дітям з Тучинської школи-інтернату. Знову ж таки — долучаючи до цієї справи своїх студентів, які таким чином не лише творять добро, а й отримують змогу на практиці робити те, про що пишуть у багатьох творах класиків, які вивчають на парах.

Студентів, які мають нахил до літературної творчості, Алла Леонідівна об’єднала у поетичну студію “Любисток”. “Зараз учасників студії об’єднує не тільки любов до поезії, а й спільні інтереси. Разом ми вдосконалюємось та розвиваємось”, — зізнається Алла Матчук.

А ось про що ви від Алли Леонідівни не почуєте — так це про політику. А навіщо вона людині, яка знайшла себе у житті й самореалізовується в улюбленій справі? До того ж — зумівши свого часу успішно поєднати виховання дочки з науковою кар’єрою.

“Коли Оксанці було три місяці, вже склала кандидатський екзамен. Коли вона була у молодшому дошкільному віці — стала кандидатом філологічних наук. У мене процес розвитку дитини йшов в унісон з моїм власним розвитком, — пригадує нині Алла Леонідівна. — Щоправда, дочка часто хворіла, тому не змогла відвідувати садочок. Тиждень походить — потім на місяць зляже… Спочатку, пам’ятаю, час був непростий… Чоловік навчався в аспірантурі, у мене були постійно лекції в університеті. На щастя, нам в усьому допомагали батьки. Ще коли Оксанці не було навіть трьох років, мусила брати її з собою на так звані суботники, на які нас примусово зганяли. Ми тоді з дочкою разом прибирали кафедру… А бувало, мій тато, він тоді працював в університеті доцентом, йшов на роботу і приводив мені дочку якраз на останню четверту пару. Студенти тоді по черзі гуляли з нею, доки я викладала… Отак, можна сказати, Оксана росла у храмі науки…

Але, незважаючи на все, розумію, що прожила ту частину свого життя правильно: виростила дочку, якою пишаюсь, утвердилась сама у цьому житті, люблю свою роботу. Завжди казала: треба вміти знаходити в житті золоту середину…”

Loading

Не пропускайте важливі новини Рівненщини Читайте ОГО у Google News
Підписатися
Поділитися:

Головні новини

Прокрутка до верху