26-річній Лорі Гелловей з Айови комфортно жити
і працювати там, де спілкуються українською
Вона — секретар приватної фірми, що спеціалізується на перекладі друкованої продукції. У вільний час вчить друзів англійської або відвідує дітей-сиріт. Свого часу саме вони стали першими українцями, з якими іноземна гостя потоваришувала. Чи вигідно і престижно працювати американці в Україні? Про це й спробуємо дізнатися у Лори.
— Лоро, як же ти потрапила до нас в Україну? Звідки родом?
— Я народилася і виросла у місті Келлертон штату Айова в сім’ї медсестри та дизайнера металевих виробів. Школу закінчила найкраще з усіх. Згодом поступила в коледж на спеціальність вчителя молодших класів.
І от одного разу в коледжі з’явився чоловік з пропозицією студентам відвідати сирітський табір у Росії, згодом виявилось, що мова йшла про Україну (американці тоді ще не бачили великої різниці між екс-радянськими країнами). Це зацікавило мене і мою подругу, так і опинилися в Україні, на Рівненщині. Літо 1999 року нам запам’яталось місячним перебуванням у селі Верба Дубенського району, де відпочивали діти-сироти. Наступні два роки я теж провела в Україні: 2000-го року — на Чернігівщині, а 2001-го — у Харкові. Після закінчення коледжу приїхала до Києва на десятимісячну практику, де почала вчити українську мову. А коли повернулася додому, то зустріла людей, зацікавлених моєю обізнаністю щодо України, вони запропонували тут постійну роботу. Я погодилася, тільки висунула вимогу, аби це була Західна Україна, оскільки, володіючи українською, жити у переважно російськомовних містах досить важко.
— Чи бачиш різницю в людях, їх поведінці у себе вдома і у нас?
— Загалом тут люди більш відкриті до інших, сусіди нормально спілкуються, до знайомих чи друзів можна зайти просто так, скажімо, проходячи повз будинок, а не обов’язково попередньо домовлятися по телефону, як у США. В українських школах діти вихованіші, люди мають повагу до старших, натомість в Америці вагітні жінки та пенсіонери можуть годинами стояти в черзі разом з усіма, і ніхто на це не зважає.
— Твій переїзд в Україну, зокрема, на Рівненщину, — це крок назад у кар’єрі?
— Навпаки — вперед. Рівне мені подобається більше, ніж Київ, там надто багато людей, усі бігають туди-сюди, метушаться, люди зайняті, непривітні. Тут значно спокійніше, та й російська мова мені не подобається.
— За батьківщиною не сумуєш?
— За батьківщиною — дуже рідко. Трохи — за звичною їжею. Але найбільше сумую за родиною. У липні-серпні була в Штатах, сім’я хоче, щоби я повернулася додому, але не наполягають, бо знають, що це мій вибір. Майже всі теперішні близькі друзі живуть в Україні, а тих, з ким я вчилася, теж розкидало по світу. А ще зі мною живе кіт, який їсть борщ і фрукти! Між іншим, сам до мене прийшов. Його звати Контік (на честь українських солодощів).
— Що ти думаєш про українську культуру, традиції?
— В Україні театр, мистецтво поважають більше, ніж у США, бо там головну роль грає Голлівуд. Також у Штатах менше загальних свят, традицій не так багато.
— Як відпочивають американці?
— Разом з ноутбуком, телефоном. Загалом, за моїми спостереженнями, українці більше відпочивають, ніж американці. Там відпустка триває приблизно тиждень, з яких два-три дні треба відмінусувати на дорогу. А тут можна спокійно поїхати на цілих два тижні до моря.
— Чи вразило тебе щось з перших днів у Рівному?
— Те, що українці дуже близько стоять один біля одного, коли розмовляють. В Америці люди тримають більшу дистанцію. І кумедно виглядала ситуація, коли хтось, наприклад, чоловік якийсь до мене говорить, я роблю крок назад, відповідаючи йому, він робить крок вперед, запитує, і так ми спілкуємось. А ще мене вразила тиша. У Києві завжди гамірно, натомість у Рівному навіть з відкритими вікнами можна спати.
— Чого, як на твою думку, не вистачає нашому місту?
— Напевно, чистоти. Люди самі мають за цим слідкувати, кожен прибирати в своєму під’їзді. Коли бабуся кидає тролейбусний квиток перед дитиною, то дитина, коли виросте, буде робити так само. Ну, і ще, можливо, не вистачає американського ресторану.
— Як довго ти плануєш жити в Рівному?
— Довго, можливо, я залишуся тут назавжди. Тут я маю все необхідне для життя — добру роботу, гарних друзів. Щось міняти просто не хотілося б. Напевно, кожен шукає своє місце в житті, мої пошуки привели мене до Рівного.
![]()


