Погляд наш на "Рівнесільмаш"

Коли потрапляєш у цехи
цього підприємства,
стає невесело. Завод — наче віддзеркалення нашого сьогодення. На жаль, унікальне в колишньому СРСР виробництво спіткала доля більшості промислових гігантів. Як стверджує керівник ВАТ "Рівнесільмаш" Анатолій Кочмар, нині виробничі потужності тут використовуються лише на десять відсотків. Хоча зараз могли б працювати і працювати, вироблялася б продукція, здатна конкурувати на міжнародному ринку. Причина зниження обсягів виробництва проста — низька купівельна спроможність сільських трудівників.
— Ми не просимо допомоги в держави, — каже Анатолій Кочмар. — Нехай вона допоможе селянам, фінансово підтримає їх. Тоді у них з'явиться можливість купити нашу продукцію.
До речі, як стверджують на підприємстві, сьогодні основні споживачі "Рівнесільмашу" — сільгосппідприємства та фермери з багатших областей України й зарубіжжя. З нашої області купують не дуже часто. Пригадують випадок, коли одному з колишніх керівників колективного сільськогосподарського підприємства запропонували придбати причіп вартістю 20 тисяч гривень. Чоловік подумав-подумав і відмовився. Послався на те, що за такі гроші його люди ладні носити врожай мішками. Тобто не буде безробіття й заробити працівники зможуть. Раніше з підприємства щомісяця відвантажували 500 причепів. Зараз — хіба 40. Дається взнаки висока ціна комплектуючих (вартість одного колеса до причепа складає 800 гривень, додайте ціну на гальмівні колодки та ін.), енергоносії тощо.
Єдине, що втішає після відвідин цехів — тут не побачиш "мертвих" виробничих ліній. Йдеться про ті, що розукомплектовані та вже ніколи не запрацюють. Щоправда, у переважній більшості вони просто стоять. Крутиться те, де виготовляється продукція зі стовідсотковою гарантією реалізації.
Щодо зарплати, то вона невисока. Приміром, зварювальник Сергій Мартинюк, за його словами, отримує 100 гривень. Чому ж не залишає підприємство та не їде до Рівного, де служба зайнятості зможе людині його кваліфікації надати роботу з оплатою 600 гривень? Каже, що житлову субсидію тоді втратить. Та й звик вже тут, сподівається на краще. Цією надією живуть й інші працівники. Пан Кочмар повідомив, що кілька днів тому мало вирішитися питання продажу контрольного пакета акцій товариства. Його планували придбати спочатку росіяни, потім татари. Пішли б інвестиції, замовлення, почалося б відновлення виробництва. Та ось щось, видно, не "зрослося". А поки сільмашівцям доведеться готуватися до "канікул". На думку Анатолія Кочмара, людей з грудня до лютого прийдеться відправити у відпустки. Не останньою причиною цього є неспроможність обігріти корпуси підприємства. Дорого обійдеться.
До речі, раніше заводська котельня обігрівала і всі багатоквартирні будинки селища. Тепер вона, вочевидь, стоятиме. Останнє викликало неабияке занепокоєння у тих, хто живе в Квасилові. Як повідомив голова Квасилівської селищної ради Олександр Павлусь, рішення не експлуатувати заводську котельню було прийняте через її велику енергозатратність, та й такої кількості тепла, яку вона давала для обігріву 12 багатоквартирних будинків, дитячого садка та школи, нині не потрібно. Тож вирішили зробити іншу котельню. Зараз тут встановлено три котли. Потрібен ще один. На початку тижня поїхали в інші області за пальниками. Пан Павлусь впевнений, що до 15 жовтня роботи буде закінчено і опалювальний сезон у Квасилові розпочнеться вчасно. Щодо перспектив відродження виробництва на "Рівнесільмаші", то, на його думку, вони є. Успішна діяльність підприємства — основне джерело надходжень коштів до місцевого бюджету. Раніше, як стверджує пан Павлусь, заборгованості в цьому напрямку не було. З початку року, за даними голови селищної ради, борг склав 200 тисяч гривень. Та керівник виконавчої влади впевнений, що незабаром заборгованість буде ліквідовано.