Місто глухих

Василь Ажнюк — майстер спорту України, член української збірної з футболу, яка торік виборола шосте місце на міжнародному турнірі у Римі. У футболі — сімнадцять років. Його запрошують найкращі клуби України. Василь не розмовляє з народження. Та попри те, що спортсмен — людина в місті досить відома, проблеми решти глухонімих актуальні і для нього.
Таким інвалідам належить гуртожиток на вул. Набережній, 28. Розселити ж понад тисячу глухонімих області, які вдома не можуть знайти роботу і сподіваються на свій шанс у місті, немає жодної можливості. Як розповіла голова Рівненського товариства глухонімих Валентина Продай, через брак кваліфікації знайти пристойну роботу глухонімим майже неможливо. Понад два роки Товариство не може відкрити безкоштовні курси малярів-штукатурів на базі ПТУ №1. Численні звернення у різні інстанції результатів не дали.
Їх не сприймають серйозно у жодній установі міста, зарплатню на меблевій фабриці, де працює більшість інвалідів, останній раз бачили три місяці тому, а міська рада пояснює свою бездіяльність відсутністю коштів у бюджеті. Це в той час, коли люди змушені відкладати по копійці на слухові апарати, а, оскільки більшість з них — пенсіонери, то ще й на ліки. Найдешевший вітчизняний протез коштує майже 400 гривень. Діти, в яких є можливість навчитися говорити або принаймні чути звуки, їх не мають взагалі, бо дитячі моделі коштують 1200 гривень.
Восьмого жовтня у Миколаєві стартував чемпіонат України з футболу серед глухих. Василь Ажнюк сподівається гідно представити місто на змаганнях. Але він не знає, чи, повернувшись, знайде свою сім'ю у старій кімнаті гуртожитку, чи їх виселять, як і багатьох інших за несплату. Ті депутати, які просили підписи на свою користь під час передвиборчих кампаній, тепер прикидаються глухими. Те саме робить решта посадовців.
Інвалідам глухота не в новину, вони стикаються з нею кожного дня в своїх оселях. То чи варто робити так, щоб боротися з глухотою черствого серця їм доводилось мало не щодня у коридорах влади?