Горе не від розуму, або Як більше десяти років б’ються об стіну мешканці одного з будинків на проспекті Миру

Згідно зі статтею 6 (“Конфіденційність відомостей про стан психічного здоров’я особи та надання психіатричної допомоги”) Закону України про психіатричну допомогу, ми абсолютно не намагатимемося втрутитись у приватне життя громадянки. Навпаки, проблема відкривається з іншого боку — з боку постраждалих мешканців проспектівського будинку. Останні впродовж більше десяти років, спостерігаючи за неадекватною поведінкою хворої сусідки і нагромадженням за своїми стінами дико-інфекційного бруду, намагалися в усіх можливих і неможливих інстанціях знайти хоч якесь вирішення наболілої проблеми. Адже щодня одинока хвора жінка зносила до своєї квартири усілякий сміттєвий непотріб (і це ще легко сказано), приводила бездомних собак та кішок, котрі згодом там же й помирали. Просто кажучи, накопичувала антисанітарний “фонд”. Цілодобові гавкіт і нявчання, страшний сморід у під’їзді, незліченне військо тарганів, мух, мишей та щурів — чи не сюжет для фільму жахів? Ба ні.
Щоденна реальність “надихала” місцевих жителів рік за роком не втрачати надію і звертатися в облвиконком, міськвиконком, санепідемстанцію, ЖЕК №2 (тепер ЖКП “Центральне”), управління внутрішніх справ, редакцію газети “Рівне вечірнє”... Словом, список величенький — із супровідними листами, заявами, зверненнями, проханнями, на котрі в жодному випадку не було прореаговано...
Одного разу мешканцям довелося викликати пожежників. Залишивши за зачиненими дверима квартири на газовій плиті порожній баняк, горе-пенсіонерка пішла невідомо куди. І коли клуби диму наповнили під’їзд, сусіди змушені були самотужки шукати порятунку. Телефонували й на 02. Та перед тим, як кинути слухавку, черговий міліціонер відповів, що такі проблеми їх не стосуються. Коли ж мешканці повторно звернулися в органи, вже інший співробітник пообіцяв виїхати на місце події. Терплячі сусіди чекають до цих пір.
Зараз громадянка В.К. перебуває на стаціонарному лікуванні в обласній психіатричній лікарні (такий курс “реабілітації” вона проходить час від часу з 1979 року). Й не виключено, що через деякий час хвора пенсіонерка повернеться, і все почнеться знову.
Крім наведених фактів, є ще багато такого, що доведеться уважно дослідити і дійти нарешті до логічного вирішення проблеми. Сподіваємося, що відповідні інстанції посприяють журналістському розслідуванню. Зрештою, мусить же хтось знешкодити міну сповільненої дії на проспекті Миру?

P.S. Кроки розслідування читайте у наступних номерах газети.