01.05.2003, 07:31

Чому тільки 3 травня?

У календарі не так вже й мало днів, які дають привід згадати про такі поняття як свобода слова, журналістська солідарність, вільна преса. До традиційного Дня журналіста останнім часом додались і нові сумні дати, пов’язані з трагічними втратами наших колег-працівників засобів масової інформації — Георгія Гонгадзе, Ігоря Александрова, Олександра Кривенка, Тараса Процюка... Привід згадати про свободу преси по-українськи дають і регулярні звіти міжнародних організацій, які вперто констатують: до вільної преси, що гарантує з одного боку вільний доступ до інформації, а з іншого — право вільно висловлюватись і бути почутим — нам ще дуже і дуже далеко. День свободи преси, дата, яка в календарі припадає на 3 травня, — це ще одна нагода замислитись: а в якому стані іменинниця?

Я далекий від думки, що нинішня українська влада зацікавлена у справді вільній незалежній пресі. Можновладці розглядають пресу як інструмент самозбереження й самовідтворення, а не як складову громадянського суспільства. Починається все з нерівних конкурентних умов, у які поставлені державні та приватні видання. А закінчується елементарною цензурою, яку не бачить лише той, хто не хоче її бачити, кому зручно працювати за непрозорих правил гри, вислужуватись перед тим, хто вище, а не служити читачеві та власній совісті.
Як уповноважений Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації в Рівненській області, як видавець із понад десятирічним досвідом роботи, розумію неможливість змінити ситуацію водночас. Інша преса у нас буде лише за іншої системи влади. Але і владу нинішню ми повинні змушувати рахуватись із нашими правами, хоча б виконуючи ті закони в галузі ЗМІ, які вже існують. Просто зараз пропоную чиновникам припинити реагувати на критичні публікації в пресі погрозами знищити мій бізнес, записати до особистих ворогів тощо. Підписання Президентом поправок до законів, де дається визначення цензурі та вводяться обмеження щодо сум судових позовів до ЗМІ, вселяє обережну надію, а головне — спонукає до відстоювання цих та інших прогресивних законодавчих норм у повсякденній роботі. На черзі — внесення до парламенту законопроекту про роздержавлення преси, у підготовці якого вдалося взяти участь.
Але тільки ми самі можемо змусити ці та інші закони запрацювати — власною небайдужістю, власною правовою обізнаністю, власною непоступливістю там, де нас хочуть зігнути. Тільки сама громада, будучи зацікавленою у свободі преси, сформує на неї суспільне замовлення. Як? А хоча б читаючи та передплачуючи ті газети, які вам справді цікаво читати, а не ті, які змушує начальство на роботі. Боятись повинні не ви, а чиновник-самодур. Прикро, що навіть податківців змушують нині передплачувати газету органу місцевого самоврядування...
Хочу звернутись до всіх журналістів області, які мають бажання, але не мають змоги, в силу певних цензурних міркувань, опублікувати власні матеріали у тих засобах масової інформації, в яких працюють. Шановні колеги, звертайтесь зі своїми матеріалами до нас — і ми разом спробуємо зробити спільний крок до справді вільної преси. А отже — і до справді вільного суспільства. Бо наше з вами слово — це також діло.