Збираю макулатуру, бо хочу... їсти

От і ми з нею по-
знайомились,
коли стояла біля величезного (більшого за неї саму) паперового ящика і хлипала. Був понеділок — на ринку неробочий день. Кілька підприємців, які вийшли поприбирати в кіосках, накидали Каті чимало ящиків. Вона ж не справлялася їх розкладати і пакувати в один. Виявляється, із школи мав прийти на допомогу брат, але чомусь затримувався. А папір треба було вже нести здавати. От і стояла зі сльозами на очах, думаючи: чи покидати назбиране “добро” і йти шукати братика, чи продовжувати збирати папір. Але ж ринком вештається багато бомжів, які можуть (коли вже нема підприємців) відібрати макулатуру, або просто її вкрасти.
Життю цієї маленької дівчинки не позаздриш. Як вона розповіла, доводиться нелегко. До обіду в першу зміну ходить у школу (часто не снідаючи). А там — що Бог подасть.
— Як звечора назбираю паперу і здам його, то можу щось купити в школі — булочку чи печива. Але, коли приходжу додому, не завжди є що їсти. Як мама не пила (протягом останнього місяця), жилося добре. Але зараз вона знову взялася за своє. І батько їй допомагає.
Як повідомив начальник служби у справах неповнолітніх Рівненського міськвиконкому Володимир Кукла, зараз на обліку у службі перебуває 95 сімей, діти яких схильні до бродяжництва та жебрацтва. У цілому на обліку в служби майже 230 дітей.
— Сьогодні спостерігається тенденція до погіршення ситуації з дитячою безпритульністю. Багато дітей живуть у неблагополучних сім’ях, — каже пан Володимир. — Цього року 21 лютого Президент України Леонід Кучма підписав Указ №154 “Про Державну програму запобігання дитячої бездоглядності на 2003-2005 роки”. Відповідне розпорядження головою облдержадміністрації Миколою Сорокою прийняте і в нашій області. Перед нами стоїть завдання брати таких дітей на облік і допомагати їм. Адже лише торік у Рівненському притулку для неповнолітніх перебувало 140 неповнолітніх, з яких — 70 схильні до бродяжництва.
...За день Катя назбирує зо дві купи паперу. А це — кілька гривень. Їх вистачає, щоб купити щось собі і батькам “перекусити”.
— Мама працює двірником, — продовжує дівчинка. — Батько теж. Гроші, які я приношу, вони витрачають на їжу, бо самі майже нічого не заробляють. Але горілка вдома є майже завжди.
У робочий день на ринку панує велика конкуренція, навіть серед збирачів макулатури. “Поживитися” сюди приходять бомжі, п’яниці, наркомани, а також безпритульні діти. Весь папір вони буквально загрібають руками. Кілограм коштує 0,20-0,30 копійок. Дівчинці тут важко. Зазвичай, вона приходить із братом — він старший, тому може за неї заступитися.
Взагалі Катя важить двадцять п’ять кілограмів — дуже худенькі ноги, руки, змарніле обличчя. Вона не має подружок, бо, як каже, на них не вистачає часу. Але в школі вчиться добре (з етичних міркувань номер школи, де вчиться дівчинка, не вказуємо). А ще, вона говорить, як виросте, хоче мати гроші. Це — щоб допомагати дітям. Хай вони живуть добре, вчаться і не збирають макулатуру в холодну дощову погоду...