Щоденник

Подібне уявлення про журналістів у нашій країні залишилося ще з радянських часів. Багато хто думає, що після виходу статті влада одразу ж кинеться виправляти власні помилки. Кинуться. Але не виправляти, а... дзвонити редактору, скаржитися на непорядного, необ’єктивного журналіста, вимагати виправити чи спростувати інформацію. І приємний той факт, що значна частина сучасних українських читачів газет — розумні, цивілізовані й вимогливі. До речі, рівень довіри громадян до засобів масової інформації утричі вищий, ніж рівень довіри до Верховної Ради. Факт ніби незначний, але показовий. Принаймні такі результати досліджень оприлюднила асоціація видавців. Мотивами купівлі газет люди називають бажання дізнатися новини, отримати корисну й розважальну інформацію. Саме на цих китах читацького інтересу тримається газетна індустрія в усьому світі.
Міська чи обласна газета — це невід’ємна частина життя нашого суспільства. Улюблену газету вважають мало не членом родини, її виходу очікують з нетерпінням. А в сім’ї кожен читає те, що йому найбільше до вподоби. Не останню роль у цьому відіграють саме журналісти, які пишуть про найболючіше, найближче, найцікавіше. Їхні слова та думки якось перегукуються із розмірковуваннями самих читачів. Адже журналісти також живуть у цьому місті, дихають тим самим повітрям, ходять тими ж вулицями. Вони ніби нічим не відрізняються від інших людей. Крім одного — робота стала для них хворобою. Між собою “акули пера” жартують, що журналістика — це діагноз. І якщо ти захворів, то це надовго, якщо не назавжди. А найкращою нагородою для моїх колег, стають дзвінки читачів, які хвалять, сварять, пропонують свої теми, пишуть листи. Отож зі святом усіх журналістів і наших читачів.