Вогонь! або Як журналісти зустріли своє свято зі зброєю в руках

Доброю традицією для працівників місцевих ЗМІ стало святкувати День журналіста на полі, але не господарському, а військовому — себто, полігоні. Командування 13-го армійського корпусу, як і торік, влаштувало справжнє військове свято для журналістів. Ви спитайте, хто з нас, репортерів, не любить постріляти. І відповідь отримаєте, безперечно, одну: всі! Можливо, потяг до екстріму та майже “наркотична” залежність від гострих відчуттів поніс журналістську братію на полігон — військовий релакс у мирний час було забезпечено!
Як на мене, то такий арсенал зброї я бачила та й тримала в руках уперше. Більше того, сам процес стрільби настільки захопив, що вже не ставали на заваді ні спекотне сонце, ні пил та дзвін у вухах (від звукової хвилі, що “стріляла” по барабанних перетинках). Смішки-смішками, а мій колега й досі відчуває в одному з вух послаблення слуху та високочастотні дзижчання. Проте його “що?” сприймається надзвичайно весело й потішно — заради задоволення можна дозволити собі й тимчасову втрату слуху.
Командування 13-го армійського корпусу щедро виділило для журналістських втіх краще з кращого: автомат та кулемет Калашникова, снайперську гвинтівку Драгунова, пістолет Макарова... Свято — в стилі “мілітарі”. Проте не можна обминути той момент, що при всій масовій задоволеності від стрільбищ військова дисципліна все ж була на першому місці. Отож, стада недосвідчених телят запеленговано не було.
За всім оцим дійством незчулися, як дійшли до завершення, і потрібно було покірно “скласти” зброю і віддатися в руки обідньому відпочинкові. Щоправда, військові кухарі приємно здивували зголоднілу журналістську дивізію смачними армійськими їствами, як-то: справжня солдатська каша та юшка зі свіжого карася (який напередодні ще плавав у ставку на території полігона). Та приємності не завершувалися, і в урочистій обстановці заступник командувача 13 АК полковник Віталій Хацановський вручив журналістам грамоти за стрілецькі успіхи, а окремо колективу редакції “ОГО” — “За активну життєву позицію, постійну співпрацю і правдиве висвітлення життя військовослужбовців Рівненського гарнізону”. І це не все. Бо найприємніше — це подарунки: комплект літнього камуфляжу, солдатський рюкзак та саперна лопатка. Повне бойове спорядження!
...Коли вже поверталися з військовими у Рівне стареньким ПАЗиком (що теж можна включити до послужного списку екстрім-насолод), пригадала свого товариша Єфрема Лукацького — фоторепортера з “Ассошіейтед Пресс”. Відверто кажучи, по-хорошому позаздрила його спецпідготовці (як і решти АП-них колег), адже крім постійного удосконалення професійної майстерності вони пізнають справжню військову науку — комплекс виживання та правил поведінки під час бойових дій. Чим не екстрім? Проте, подумалося: нелегкою ціною дається їм таке “задоволення” — на жаль, Тараса Процюка, товариша Єфрема, така спецпідготовка в Іраку не врятувала...
Зрештою, усі журналісти однозначно визнали, що свято вдалося, і, можливо, ще з місяць кожен з нас пригадуватиме купу вражень від цього дня. І, знаєте, тримаючи в руках зброю, для себе аналізуєш: озброєність не вирішує проблеми насилля у суспільстві — все залежить від самої людини. Тому не зайвим було б (пробачте авторові такий дивний сплеск фантазії) на кожній рушниці, пістолеті чи автоматі викарбувати: “Міністерство оборони України попереджає...”