Щоденник

Ось довелося днями почути, що газета “ОГО” у занепаді. Зникла біла обкладинка, а з нею і все благополуччя як рукою зняло. Сперечатися з незнайомою людиною було якось незручно. Та й чи буде користь з якоїсь суперечки? Найкраще один раз побачити, аніж сто разів почути. А побачити є що. “ОГО” із тижневика стала щоденною газетою. Звісно, починати важко, тим паче немає серед рівнян такої доброї європейської традиції — щоранку читати свіжу газету. Й іноді зникає надія, що ця традиція у Рівному колись з’явиться. Адже люди часто думають, аби на кусень хліба вистачило. А тут якась газета...
Коли ж запитала в опонента, яка газета не в занепаді, почула: “От “Х” — оце газета!”
— А що ж ви там читаєте?
Після паузи довелося почути: ну для бізнесу добре. Але назвати матеріали чи ще щось не зумів. Бо на сторінках цього тижневика їх немає. Є оголошення, напівроздягені дівчата, телепрограма, кілька матеріалів-пліток з Інтернету, ото й уся “популярна гарна газета”.
Стриманість не дозволила сказати: яка газета, перепрошую, такий і бізнес. Невже головне, щоб костюмчик сидів? Тобто палітурка за півкілометра світила білизною та глянцем? І байдуже, що всередині бруд і несмак.
А власне, на що ображатися, подумалося згодом. Якщо у нас до цього часу залишається головним принцип — зустрічаємо по одежині. Основне — показати, який ти хороший зовні, які у тебе золоті зуби сяють на весь рот, які гарні стіни офісу, які білі двері. А всередині можуть бути порожнеча, обідрані занедбані стіни, остання стадія парадонтозу, замість серця — кам’яний жбан. Але ж цього одразу не побачать, а може, не побачать й взагалі.